ПЕРШИЙ АКТ НАРОДЖЕННЯ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ КОАЛІЦІЇ

І.Рейтерович


Активність Ю.Тимошенко під час процесу обрання спікера може свідчити про наявність нових домовленостей між лідером БЮТ та А.Яценюком, який, по суті, представляє позицію Президента. Таким чином, глава держави формалізував свою «присутність» у форматі «демократичної коаліції» на даному етапі. Чи отримає цей етап своє продовження – залежить передусім від результатів голосування за кандидатуру Ю.Тимошенко на посаду Прем’єр-міністра.
Перш за все необхідно зазначити, що обрання Ю.Тимошенко главою уряду можливе лише за умови максимальної мобілізації БЮТ та НУНС. При цьому на даному етапі Президенту не вигідно відкрито саботувати обрання лідера БЮТ за допомогою деяких членів фракції НУНС.
По-перше, не виключно, що кандидатура Ю.Тимошенко буде підтримана депутатами з інших фракцій (зокрема, блоку В.Литвина). Крім публічних заяв щодо врахування програмних засад блоку, за оперативною інформацією вже відбулися переговори ряду членів БЮТ, які відповідають за фінансові питання, з деякими представниками блоку В.Литвина. Виходячи з цього, БЮТ може розраховувати на резерв у 5-10 голосів.
По-друге, невиконання взятих на себе зобов’язань у рамках «демократичної коаліції» з боку НУНС після позитивного голосування за кандидатуру А.Яценюка вкрай негативно вплине на рейтинг Президента, який останнім часом перебуває у стагнації. При цьому БЮТ відразу ініціює агресивну інформаційну кампанію, розпочавши публічну підготовку до президентських виборів.
По-третє, обрання А.Яценюка головою Верховної Ради та гарантії з боку БЮТ щодо першочергового розгляду актуальних законопроектів, ключовим з яких є закон про Кабінет міністрів, дозволяє Президенту навіть у разі обрання Ю.Тимошенко Прем’єр-міністром залишатися основним політичним гравцем. При цьому фракція НУНС та спікер А.Яценюк – це ефективний засіб контролю Ю.Тимошенко, адже нормальна діяльність уряду неможлива без підтримки парламентської коаліції. У свою чергу новий спікер здатний налагодити більш-менш ефективну роботу Верховної Ради на основі ситуативних голосувань з залученням фракції Партії регіонів. Це дозволить впроваджувати у життя основні ініціативи глави держави, фактично залишивши Прем’єр-міністру технічні повноваження виконавця волі вищого законодавчого органу.
Зрозуміло, що у випадку зазначеного розвитку подій «демократична коаліція» у форматі БЮТ – НУНС довго не проіснує, однак В.Ющенко зможе реалізувати ряд своїх нових передвиборчих ініціатив, частково нейтралізувати рейтинг Ю.Тимошенко та, не виключно, вивести з активної політичної гри В.Януковича.
В.о. глави уряду останнім часом зменшив свою присутність в інформаційному просторі передусім як лідер партії, що отримала найбільше голосів на позачергових виборах та, що характерно, не зміг запропонувати чіткого бачення майбутнього партії у випадку переходу в опозицію. Беручи до уваги наявність кількох центрів впливу в Партії регіонів, домінування останнім часом позицій поміркованого крила Р.Ахметова, схильного до компромісу с Секретаріатом Президента, лідерські позиції В.Януковича знаходяться під питанням. Крім того, у разі обрання Ю.Тимошенко Прем’єр-міністром слід очікувати на вал критики уряду В.Януковича, не виключно – відкриття кримінальних справ тощо.

РИЗИКИ «ПОМАРАНЧЕВОЇ» КОАЛІЦІЇ

Ігор Рейтерович

Останні домовленості між БЮТ та НУНС, які отримали офіційне підтвердження, свідчать про вихід коаліційного процесу на фінішну пряму. У випадку його позитивного завершення у Верховній Раді буде створено демократичну коаліцію у складі двох вищеназваних політичних сил.
Разом з тим, існування новоствореної коаліції залежить від ряду ризиків політичного та соціально-економічного характеру, які в перспективі можуть вплинути на її стабільне та довготривале функціонування.
По-перше, мова йде про чисельність депутатського складу парламентської коаліції, що вимагає від депутатів БЮТ та НУНС постійної присутності у парламенті під час сесійних засідань. Враховуючи той факт, що і в БЮТ, і в НУНС переважна частина депутатів має бізнесові інтереси, які вимагають перебування на підприємствах, переговорах за кордоном тощо, а приєднання до коаліції нових політичних сил поки що малоймовірне, процедура результативних голосувань ставиться під сумнів. У свою чергу заплановані зміни до регламенту Верховної Ради, а також наявність потужної фракції опозиційної Партії регіонів унеможливлять традицію голосування чужими картками. Виходячи з цього, новостворена парламентська коаліція змушена буде:
- проводити ситуативні голосування, домовляючись з іншими фракціями парламенту або окремими депутатами (що вимагає поступок при прийнятті ряду законопроектів);
- у разі запровадження дієвого імперативного мандату – організовувати раз або два на тиждень результативні голосування (можливо, пакетом), збираючи фракції БЮТ та НУНС у повному складі. Це переводить Верховну Раду у «кризовий» режим роботи («ручне управління»), адже подібні голосування будуть вимагати присутності у сесійній залі Прем’єр-міністра, Президента.
По-друге, посада спікера. Призначення на цю посаду В.Кириленка спровокує ситуацію «сильний Прем’єр-міністр – слабкий голова Верховної Ради». У подібній ситуації система стримувань та противаг, у якій активну роль відіграє Президент, втрачає актуальність, навіть у випадку прийняття нової редакції закону про Кабінет Міністрів. До того ж, необхідно враховувати той факт, що проти кандидатури В.Кириленка виступають ряд знакових осіб НУНС.
По-третє, попри розроблену програму діяльності коаліції, де виписані кроки політичних сил у внутрішній та зовнішній політиці, ряд принципових питань до сих пір носять дискусійний характер і можуть спровокувати внутрішньофракційну кризу (зокрема, мова йде про імперативний мандат). Крім того, прийнятий документ не є остаточним і може зазнати суттєвих змін, що ускладнить роботу коаліції.
По-четверте, потрібно враховувати фактор Президента. Проблема полягає у тому, що позиція В.Ющенка з ряду питань не збігається з позицією НУНС. Відповідно Прем’єр-міністру буде необхідно домовлятися не лише з двома фракціями, а враховувати позицію глави держави, який має дієвий інструмент впливу на політику уряду у вигляді права вето на законопроекти. Подібна трикутна конструкція може спровокувати затягування розгляду першочергових соціально-економічних законопроектів, адже Президент неодноразово вказував на необхідність врахування його соціальних та інших ініціатив.
По-п’яте, існують суттєві протиріччя між бізнесовим крилом НУНС та БЮТ, зокрема щодо радикальних кроків у сфері соціальної політики. При цьому не потрібно забувати про конфліктні особистісні відносини ряду лідерів партій, які входять до НУНС, з лідером БЮТ.
По-шосте, суттєвим дестабілізуючим фактором для коаліції є підготовка до президентських та наступних парламентських виборів, особливо з огляду на те, що НУНС та БЮТ діють на одному електоральному полі. Відповідно кожна з цих політичних сил буде намагатися приписати виключно собі вдалі соціально-економічні ініціативи та перекласти на союзників прорахунки у внутрішній політиці.
Таким чином, діяльність «помаранчевої» коаліції та сформованого Кабінету Міністрів буде відбуватися на фоні кулуарної боротьби різних груп впливу НУНС та БЮТ, а також активному втручанні у цей процес Секретаріату Президента. У даному контексті показовими будуть перші парламентські тижні, які повинні відповісти на питання спроможності коаліції займатися ефективною законотворчою діяльністю.

Майбутнє парламентської коаліції

Телешун Сергій Олександрович, доктор політичних наук, завідувач кафедри політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України



Коаліція може мати шість варіантів. Але ключові з них – це варіанти двох векторів: „Наша Україна” з БЮТ та „Наша Україна” з Регіонами. Тепер подумаємо, для чого потрібна коаліція взагалі? Для Президента це реалізація основних завдань, які він сформулював під час помаранчевої революції і з якими він може вийти на другий президентський термін. Та й, власне, хто б не йшов через два роки у Президенти, нинішня коаліція буде для цієї особи стартовим майданчиком. Якими є в такому разі інтереси основних політгравців? Для Президента було б дуже важливо сформувати політико-правові засади своєї майбутньої діяльності: питання щодо Конституції (зміни до Конституції вкрай потрібні, оскільки зараз нема єдиного політико-правового простору, як нема і нормальних стосунків між основними політичними суб’єктами – стосунки ці законсервовані у вигляді холодної війни). Зараз Президент України має унікальний шанс підвищити свій рейтинг серед політичного істеблішменту – вирішуючи тактичні кроки, щодо створення коаліції і пропонуючи кандидатуру прем’єра, проте він може втратити все у стратегії зробивши не вивірений крок.
Хто може реалізувати подібну програму Президента? „Наша Україна”? Так, звичайно. Але її однієї недостатньо. БЮТ? Можливо. Але й разом – БЮТ+ „Наша Україна” – все одно не виходить потрібна „конституційна” акція. Тут ще й додається велике за значенням питання спікера. Бо якщо головою Верховної Ради буде хтось з „Нашої України” – це одна справа. А якщо Володимир Литвин – то ще невідомо, чи буде він реалізовувати нову конституційну реформу... Тепер щодо Юлії Володимирівни Тимошенко і того, в чому полягає її інтерес. Фактично від цих виборів найбільше виграла вона. І навіть якщо б вона залишилася в опозиції, то перебувати в такому статусі перед президентськими виборами – найкращий варіант. В ранзі Прем’єра їй доведеться пережити багато чого – і осінь цьогорічну, і зиму (а це – ціни, паливо тощо). Водночас, навіть якщо Тимошенко відмовиться від балотування на президентських виборах, вона, будучи Прем’єром, має всі шанси залишитись найбільш впливовою фігурою в країні, такою собі „залізною леді” пост-радянського простору, яка одноосібно протистоїть Росії і Путіну. В прем’єрстві Тимошенко є ще одна, суттєва для неї перевага: втретє їй вже великий бізнес не повірить, і фінансувати її більше не стане, а якщо і стане то дуже обережно. Щодо Віктора Януковича. Він опинився заручником ситуації, коли втрата прем’єрського крісла – вплине не тільки на його рейтинг, а й на майбутні перспективи цього політика як по відношенню до основних політичних гравців так і власних партнерів. Він може використати ситуацію за умови призначення Прем’єром когось з „Нашої України”, а спікером – Володимира Литвина. Останній заблокує реалізацію політреформи, і це залюбки підтримає бізнес-лобі парламенту. Отже, технічно багато що знаходиться в руках Володимира Литвина. Але ті, хто покладався тільки на техніку, чи то пак на тактику, вже створив коаліцію у попередній Верховній Раді. А Блок Литвина тільки тоді почне грати, коли його запросять до цього основні гравці.
Що стосується Партії регіонів та її можливого перебування в опозиції, то така опозиція не обов’язково підриватиме парламент. Особливо, якщо до уряду будуть запрошені деякі „регіонали”. Буде великою помилкою, якщо „Наша Україна” і БЮТ сформують Кабмін виключно зі своїх депутатів. Але річ навіть не в цьому. Головне, чи буде опозиція радикальною? Для „регіоналів” в ранзі опозиції найважливішим буде збереження свого капіталу, і до агресії вони, або їх значна частина, не будуть схильні.
Може бути і таке, що депутати відмовляться від мандатів. Але знову ж таки: чи готові парламентарі – незалежно від кольору! – витратитися на ще одні вибори? Судячи з усього, всі вони думають над тим, як мінімізувати ризики втрат – політичних, фінансових і особистих (зокрема, загроза порушення кримінальної справи чи то перерозподіл власності).

Звернення Президента як старт нової конституційної реформи

Ігор Рейтерович



Заява Президента України В.Ющенко щодо формування парламентської коаліції викликала неоднозначну реакцію в українському політикумі. При цьому більшість політичних експертів вважають її формальним закликом до формування так званої широкої коаліції у парламенті за участі Партії регіонів, БЮТ та «Нашої України» - «Народної самооборони».
Разом з тим, на нашу думку не зовсім коректно розглядати заяву глави держави як вимогу об`єднатися вищеназваним політичним силам. Передусім Президент, як гарант Конституції, в черговий раз нагадав основним політичним гравцям, що, попри зміни до Конституції, не збирається стояти осторонь коаліційного процесу та візьме у ньому активну участь. Показовими у даному контексті є перелік пріоритетних завдань, які Президент поставив перед майбутньої коаліцією та урядом. Зокрема, слід звернути увагу на вимогу В.Ющенка розробити і схвалити Державний бюджет на 2008 рік з повним урахуванням президентських соціальних ініціатив, скасувати депутатську недоторканність і привілеї та схвалити пакет антикорупційних законів, створивши паралельно національне антикорупційне бюро. Дані ініціативи останнім часом є основними у риториці глави держави і розглядати їх потрібно передусім через призму підготовки до наступних президентських виборів.
Однак головним посиланням звернення Президента є чергова актуалізація проблеми схвалення нової редакції Конституції України. На тлі безперспективних переговорів про створення широкої коаліції за участю БЮТ, загальною складністю коаліційного процесу незалежно від його формату через розбіжності у кадрових питаннях, Президент наразі отримує можливість для маневру у питанні повернення частини владних повноважень. Зокрема, не виключно, що для початку мова йде про скасування Конституційним Судом норми закону про Кабінет міністрів, яка передбачає, що, в разі незгоди Президента з кандидатурою Прем’єр-міністра, вона подається без його участі. Крім того, стратегічною метою В.Ющенко є зміцнення президентської вертикалі влади в регіонах (про це свідчать, зокрема, його законодавчі ініціативи, що були представлені на зустрічі з головами адміністрацій).
Після цього слід очікувати на активізацію створення нового проекту змін до Конституції, розробленого Конституційною радою з паралельним залученням до цього процесу провідних вітчизняних експертів, громадських організацій тощо. Паралельно з цим слід очікувати на переговори з основними політичними гравцями щодо оптимізації розподілу повноважень у трикутнику Президент – Кабінет Міністрів – Верховна Рада.
Після цього, в залежності від формату коаліції та досягнутих домовленостей глава держави може підняти питання про проведення загальнонаціонального референдуму щодо внесення змін до Конституції, які частково посилять позиції Президента.