Чем кончится "террор капитала"?

Похоже, у народа кончилось терпение… Все больше людей не хотят мириться с политикой "затягивания поясов", которую навязывают им их правительства, упирая на необходимость сокращения государственных расходов, в то время как банкиры, финансисты и крупные промышленники продолжают получат сверхприбыли, огромные бонусы и дотации из госбюджетов. Свое недовольство люди выразили 15 октября в "Международный день солидарности против жадности и коррумпированности". Эта акция стала продолжением движения "Захвати Уолл-стрит!", зародившегося в интернете и получившего свое развитие на улицах Манхеттена. К чему приведут социальные протесты против богатых во всем мире и станет ли 15 октября началом отсчета нового мирового порядка, узнавал UBR.UA.

Интернет реальнее, чем жизнь

На минувших выходных мир захлестнула волна массовых протестов. В субботу, 15 октября, прошла акция "Международный день солидарности против жадности и коррумпированности", в которой приняли участие жители 950 городов 82 стран мира. В Нью-Йорке на центральную площадь Таймс-сквер вышли тысячи митингующих. В Токио в знак солидарности с американцами на улицы вышли около 200 человек. В столице Филиппин участники демонстрации провели митинг у посольства США, выразив поддержку протестующим в Нью-Йорке и осудив внешнюю политику Штатов. В австралийском Сиднее демонстранты по примеру заокеанских собратьев выдвинули лозунг "Вы не можете есть деньги", а в Риме протесты вылились в массовые беспорядки и погромы. Похожие акции прошли в Бельгии, Франции, Южной Корее.

Протестующие во всем мире выступают против безработицы, экономической политики властей и финансовых институтов, называя ее "финансовым терроризмом". А началось все с интернета, на просторах которого этим летом зародилось протестное движение "Захвати Уолл-Стрит!" Люди, недовольные экономической политикой государств и вдохновленные примером революций в арабском мире, начали объединяться под лозунгами против финансовых институтов. У протестующих не было единого руководства, и для связи между собой они использовали социальные сети (в основном Twitter). Уже через пару месяцев интернет-движение достигло глобального уровня и вышло в реал.

Но власти не стали долго церемониться с активистами нового движения. В одном только Нью-Йорке полиция арестовала более 700 человек, участвовавших в демонстрациях, а в столице Италии служителям правопорядка пришлось использовать против манифестантов водометы и слезоточивый газ. Однако это не остановило антифинансистские выступления. В помощь активистам на Манхеттене американцы жертвуют одеяла, спальные мешки, носки, туалетные принадлежности и теплую одежду. Ежедневно поступает от 100 до 400 ящиков с посылками. К месту проведения протестов доставляется горячая пища. Помимо помощи продовольствием и товарами, размер добровольных пожертвований уже превысил 230 тысяч долларов.

На фоне этого уже поползли слухи о том, что к финансированию движения "Захвати Уолл-Стрит!" приложил руку один из крупнейших в мире финансистов, обладатель двадцатимиллиардного состояния – Джордж Сорос. С обвинениями в адрес Сороса выступил представитель Консервативной партии США Раш Лимбо. "Деньги Джорджа Сороса стоят за этим", - считает он. Американские консерваторы называют протестное движение "троянским конем" секретного плана известного финансиста. Повод для подобных утверждений дал и сам Сорос, публично выразив протестующим свою поддержку. "Я могу понять их настроения", - заявил он на прошлой неделе. Однако представители финансиста опровергли обвинения и заявили, что Сорос ни прямо, ни косвенно не финансировал протестное движение на Манхеттене.

Народу "аукнулось", бизнесу – "откликнулось"

В разгар кризиса 2008 года экономисты предупреждали, что последствия финансового краха и накачивание экономик деньгами приведет к серьезным социальным последствиям. По оценкам аналитиков народное недовольство даст о себе знать примерно через два-три года, и то, что сейчас происходит на Манхэттене - прямое тому свидетельство.

"Почему люди вышли на улицы? Суть их социальных протестов заключается в том, что увеличивается разрыв между богатыми и бедными, а меры, которые были приняты правительствами для выхода из кризиса в 2008 году, не уменьшили этот разрыв, а наоборот – увеличили. За эти несколько лет бедные стали еще беднее, а богатые так и остались богатыми, а то и приумножили свое состояние. Ввиду этого рекордные бонусы на Уолл-Стрит выглядят для обычных граждан очень вызывающе", - констатировал финансист, доктор экономических наук Эрик Найман.

По мнению же политологов, проблема, с которой сегодня столкнулся мир, куда более глубокая. "Вторая волна рецессии, как и кризис в целом, был связан не только с обществом ненасытного потребления, но и (и это в первую очередь) с кризисом культуры управления. То есть те конфликты, которые сегодня происходят по всему миру, являются адекватной реакцией на существующую систему управления, которая ориентирована на получение рисковых денег банковской системы и их неконтролируемое скопление", - считает доктор политических наук, профессор, заведующий кафедрой политической аналитики и прогнозирования Национальной академии госуправления при Президенте Украины Сергей Телешун.

По словам аналитика, следствием кризиса системы управления является социальная деградация среднего класса, который в большинстве стран с традиционной (и не только) демократией, выступает носителем власти и традиций. "Средний класс консервативен, поэтому с одной стороны – выступает носителем традиций государства, а с другой – является предохранителем от радикальных изменений", - подчеркивает Телешун.

Однако сегодня из-за дисбаланса в государственной и экономической политике происходит сужение среднего класса во всем мире, вследствие чего молодое поколение формирует новую культуру – так называемый информационный средний класс. "Члены информационного среднего класса имеют неплохое образование и достаточные знания, но вместе с тем у них отсутствует социальный механизм интеграции в систему управления государством, в систему принятия политических решений и в систему принятия решений экономического характера", - отмечает политолог.

По его словам, сегодня представители среднего класса потеряли влияние на принятие политических решений, поэтому политико-экономический менеджмент государства оказался неадекватным современным общественным вызовам. "Общество – а точнее, средний класс – оказалось отброшенным от принятия решений по распределению ресурсов, а бизнес, руководствуясь стремлением получить максимальную прибыль, не смог предвидеть социальные последствия", - констатировал эксперт.

На пороге пропасти или новой демократии?

Сегодня все системы власти: и США, и Евросоюз, и Тунис, и Египет, и Украина, - все претерпевают процесс концентрации капитала и всех видов ресурсов в руках корпоративных групп влияния, таких как банкиры (США и Евросоюз), олигархи-промышленники (Россия, Украина, Северная Африка – Ближний Восток) и т.д. И сейчас перед политическим истеблишментом стоит вопрос: как найти "золотую середину" между социальной ответственностью, обществом и получением прибыли корпорациями. В этом контексте вспоминаются слова Джорджа Сороса и Эла Гора, которые в разное время говорили о необходимости поиска баланса между корпоративными интересами, интересами общества и государства. "А сегодня государство продало все свои права и интересы корпорациям, а общество оказалось неспособным этому помешать", - констатировал Сергей Телешун.

Поэтому в глобальной перспективе социальные протесты против богатых могут привести к изменению системы власти и появлению новой формы демократии на основе информационных технологий. "Я думаю, результатом этих протестов может быть переход к новой демократии. У Карла Поппера есть такой термин как "открытое общество", возможно, что мир придет именно к такому обществу. А основой для этого могут стать новые информационные и интернет-технологии, потому что, как известно, все эти протесты были скоординированы именно через социальные сети. То есть это новый технологический элемент нового глобального общества", - считает Эрик Найман.

Сегодня остро встала необходимость социальной реформы. Причем, по мнению экспертов, в этом нуждаются как представители так называемого цивилизованного мира, так и страны с развивающейся экономикой. По мнению Эрика Наймана, властям придется разработать и внедрить новый инструментарий по уменьшению разрыва между богатыми и бедными. "Столкнувшись с угрозой микрореволюций, власти будут вынуждены уменьшать социальный разрыв, например, увеличивая налоги для богатых и т.д.", - считает он.

Вместе с тем, Сергей Телешун предупреждает, что подобные реформы не должны быть делом бизнеса, потому что "каждый бизнесмен хоть на секунду мечтает стать монополистом, чтобы установить такие правила игры, которые дадут ему сверхприбыль". Поэтому социальным балансом должно заниматься государство. "Государство должно выступать арбитром, который контролирует исполнение социального договора между его участниками: налогоплательщиками, корпорациями и другими соцгруппами, сохраняя баланс и максимально интегрируя субъекты общества, в том числе и налогоплательщиков, в процесс принятия решений", - подчеркивает политолог.

Побунтуют и забудут?

В то же время, многие экономисты скептически оценивают шансы активистов движения "Захвати Уолл-Стрит!" что-либо изменить в мировом порядке. Так, по мнению президента Украинского аналитического центра, кандидата экономических наук Александра Охрименко, все протесты сведутся к одному – к запуску "печатного станка". "В локальном плане эти протесты закончатся тривиально: побунтуют и перестанут. Конечно, говорить будут много, но в конечном итоге правительства снова начнут массово печатать деньги и, грубо говоря, раздавать направо и налево", - считает он. Да, такие меры приведут к сильной эмиссии доллара и евро, что в свою очередь повлечет за собой еще более серьезную инфляцию. Но народные массы такие меры успокоят, так как люди всегда более спокойно реагируют на рост инфляции, чем на падение собственных доходов.

Эксперт напоминает, что вся история экономической мысли показывает один простой вывод: самый эффективный метод борьбы с экономическим кризисом – это "печатный станок". "Можно говорить много умных слов и строить всевозможные модели, но, как показывает опыт, никто ничего более эффективного пока еще не придумал за всю историю человечества", - подчеркивает Охрименко. Он приводит в пример Грецию, долговые проблемы которой решаются путем дополнительной эмиссии денег. "Все очень просто: запустите станок, напечатайте большое количество евро, обесценьте деньги, и все кредиты вскоре погасятся. Но правительства всегда колеблются: запускать или еще подождать", - говорит экономист. Он напоминает, что существует экономическая классика, где с одной стороны стоят деньги, а с другой – товар. "На основе этой базы существуют различные модели и концепции, но фактически все сводится к одному: запускать "печатный станок" или не запускать", - подчеркивает Александр Охрименко.

Вместе с тем, такой подход, по мнению эксперта, нанесет ущерб экономикам таких стран, как Украина. "Чрезмерная эмиссия доллара и евро негативно повлияет на экспорт Украины. Если будет дешеветь доллар, то украинские товары будут автоматически дорожать. Будет происходить валютное подорожание товаров, а вот долларовые сбережения людей обесценятся", - говорит он.

Поэтому, как считает Эрик Наймана Украина также имеет все шансы включиться в цепочку стран, граждане которых протестуют против социального неравенства. "По сути, протесты афганцев и чернобыльцев под стенами Верховной Рады имеют те же причины, что протесты людей в США и Европе – разрыв между богатыми и бедными. И методы решения этих проблем и у нас, и у них могут быть похожи. Но есть нюансы. На Западе уже успела сформироваться демократия, а в Украине – только отдельные элементы демократического общества. Но это будет общий тренд и для Украины, и для стран Запада", - считает он.

Что будет, если ничего не делать?

Отсутствие глобальных реформ в системе государственного управления может привести к раскручиванию и усугублению негативных тенденций, которые берут свое начало из событий последних лет. Отказ от фундаментальных политико-экономических реформ увеличивает риск возникновения новых мировых конфликтов и войн локального характера с применением современных технологий, а также дает возможность для всевозможных злоупотреблений с участием транснациональных корпораций.

"Сегодня передовая тройка стран – Евросоюз, США и Китай – должна выработать новую систему государственного управления на таких уровнях: "гражданин-общество", "гражданин-государство", "государство-общество", "государство-общество-корпорация" и "государство-государство". Если этого не произойдет, это может привести к появлению таких явлений, как транснациональная коррупция, транснациональный терроризм, техногенные катастрофы, пандемии, падение цен на основные фонды и активы, борьба за продукты и сырье", - предполагает Сергей Телешун. По его мнению, это все будет возможно потому, что страны первой десятки-двадцатки будут выживать за счет других стран – стран второго, третьего и четвертого уровня экономики. То есть, не борясь с причинами сужения среднего класса в своих странах, они будут снимать социальное напряжение за счет третьих стран. "На фоне этого стоит ожидать ухода общества в виртуальную культуру (сетевые группы и сообщества), где со временем будут возникать новые политические лидеры, интеллектуальные провайдеры и вожди социальных движений левого толка", - считает он.

Россия не хочет выпускать Украину из "русского мира"

Россия декларирует свою приверженность стратегическому партнерству с Украиной, но ее интерес сугубо прагматичный. Такое мнение эксклюзивно для UBR.UA высказал доктор политических наук, профессор, заведующий кафедрой политической аналитики и прогнозирования Национальной академии госуправления при Президенте Украины Сергей Телешун.

"Россия декларирует свою приверженность стратегическому партнерству с Украиной, но, тем не менее, ее интерес сугубо прагматичный. Интерес российского правительства заключается в экономической составляющей, которая станет базисной на следующих президентских выборах в России", - считает он.

Эксперт напоминает, что большинство стран Евросоюза требуют пересмотра газовых контрактов с "Газпромом" в результате чего Россия теряет прибыль. Поэтому российское правительство не намерено терять доходы хотя бы за счет Украины. А для этого должен быть сохранен контракт, который Юлия Тимошенко подписала с Владимиром Путиным в 2009 году.

"Как и Европа, Россия тоже активно защищает Тимошенко. Но защищают они ее не как лидера украинской оппозиции, а как партнера, соглашения с которым дают возможность российской стороне дополнительно получать в бюджет до 3 млрд. долларов", - говорит Телешун.

Кроме того что российская власть активизирует такое понятие как "русский мир", куда по идее входит и Украина. Свои интересы относительно Украина Россия пытается реализовывать благодаря своим союзникам в Европе.

"Интерес российского истеблишмента реализуется посредством союзников России в Европе, которые тормозят переговорный процесс о подписании с Украиной соглашения об ассоциации", - считает эксперт.

Напомним, по информации СМИ, Евросоюз может не только приостановить переговоры об ассоциации с Украиной, но и заблокировать введение зоны свободной торговли в случае обвинение Юлии Тимошенко.

Как рассказал прессе высокопоставленный представитель ЕС, в случае обвинительного приговора по делу Тимошенко Брюссель готовится заблокировать и подписание interim agreement — документа, который должен ввести в действие ЗСТ между Украиной и ЕС. Впрочем, окончательное решение об этом пока не принято.

Европа готова принять Украину - лишь бы не досталась России

Не все страны Евросоюза заинтересованы в подписании соглашения об ассоциации с Украиной. Но отдавать Украину России тоже не хотят. Такое мнение эксклюзивно для UBR.UA высказал доктор политических наук, профессор, заведующий кафедрой политической аналитики и прогнозирования Национальной академии госуправления при Президенте Украины Сергей Телешун.

"Проблема подписания соглашения об ассоциации Украины и Евросоюза имеет многоступенчатый, многоплановый подход. И варианты развития ситуации могут быть разные. Дело в том, что сами европейские страны неоднозначно оценивают ситуацию в Украине, и часто за их демократической риторикой скрываются собственные интересы", - считает он.

По мнению эксперта, против подписания ассоциации с Украиной наиболее активно выступают Франция, Германия (хотя декларирует другое) и некоторые другие страны.

"Это связанно с тем, что в самой Европе сейчас достаточно сложная ситуация. Эконмические проблемы переживает Италия, Португалия, Испания, не говоря уже о Греции. Но в этом же контексте Украина может быть и полезна Европе. Например, как большой торговый рынок и как возможный партнер в реализации вопросов экономического характера", - говорит Сергей Телешун.

Вместе с тем, по его мнению, Евросоюз не заинтересован в том, чтобы отдавать Украину во всевластие России, поэтому многие страны ЕС настаивают на подписании (хоть и с оговорками) с Украиной соглашения об ассоциации.

"Они исходят из тех соображений, что сначала надо впустить Украину в свое сообщество, а потом требовать от Украины исполнения демократических норм, и давать этому соответствующие оценки. Это хорошо видно по позиции поляков, которые выступают активными лоббистами Украины в ЕС. Британия также очень активно поддерживает идею об интеграции Украины. Такого же мнения придерживается и главный партнер ЕС – США, которые заинтересованы максимально поддержать европейские устремления Украины", - поясняет Телешун.

Напомним, премьер-министр Николай Азаров заявил, что для Украины принципиально важно закрепление перспективы членства в Европейском Союзе в Соглашении об ассоциации.

"В Соглашении об ассоциации должно быть это упоминание. Это принципиально для нас важно, и мы над этим будем работать", - сказал премьер.

Азаров отметил, что в Ялте на встрече с комиссаром ЕС по вопросам расширения и европейской политики соседства Штефаном Фюле он обсуждал этот вопрос. "Мы встречались с господином Фюле и обсуждали, в том числе, и этот момент. Но я никаких возражений от него по этому поводу не слышал", - сказал премьер.

Газові атаки інформаційної війни.

А.В.Журавльов
Начальник Центру дистанційного навчання
Національної академії державного управління
при Президентові України.

Початок нового 2009 року відзначився не типовим для цього затишного святкового часу запалом інформаційних змагань. Цього разу можна впевнено виділити кілька рівнів цих атак: очевидний – суперечки щодо цін на газ та транзит, менш очевидній – політична боротьба в Україні та неочевидний – створення умов приватизації газотранспортної системи (ГТС) України.

У сутичку між двома газовими гігантами виявилося емоційно втягнуто все населення віртуального простору України та Росії. Ця сутичка між двома акціонерними компаніями, хай навіть і з контрольним пакетом акцій, що належить державі, сприймалася громадянами обох держав як міждержавний конфлікт, всі новини з якого сприймаються як вісті з фронту. Це тим більш незрозуміло, якщо пам’ятати, що в розрахунках між цими напівдержавними гігантами переховується «Росукренерго» - зареєстрована у Швейцарії компанія із власниками, які лише 2006 року вимушено вийшли з тіні. Отже ми маємо чергову маніпуляцію суспільною свідомістю, що виводить комерційні проблеми на міждержавний рівень.

Цього року відбулася вже третя газова війна, вона викликала би почуття дежа-вю, якби не безпрецедентний перехід Газпрому від інформаційної війни до практичних дій, які є її продовженням. Перекриття газового постачання Європі вказує на наступне: по-перше, цього разу ставки у війні нервів були дуже високі, по-друге, після війни з Грузією Росію не дуже цікавить думка Європи.

Інформаційна газова війна – це, як будь яка інформаційна війна, війна голослівних тверджень та взаємних звинувачень. При цьому звинувачення завжди лунають гучніше за виправдовування, що є особливістю інформаційних війн та загалом чорної риторики. Лише зустрічні звинувачення та позитивна інформація з начебто не ангажованих джерел є адекватною протидією. Тому зазвичай позиція Нафтогазу України виглядає слабкішою за Газпромовську. Газпром заявляє, що не отримав гроші від України, і здіймає бурю обурення за національні інтереси у росіян. Нафтогаз відповідає, що сплатив, а от Газпром недодає газу, і здіймається обурення українців на звичного ворога.

Між тим з’ясовується, що таки сплатив 31 грудня, але гроші аж до кінця свят зависли в Росукренерго. Але цей факт чомусь не викликає жодної реакції. Бо Росукренерго не є мішенню цієї війни. Ініціаторам інформаційної газової війни нецікаво зачіпати комерційні інтереси її власників.

А тим часом Газпром заявляє, що Україна «тирить» газ, а Україна (на рівні перших осіб держави) це заперечує. Виправдовування викликають менше довіри і Україна знов у програші. Пояснення технічних особливостей транспортування газу, коли частина його згорає, щоб крутилися турбіни компресорних станцій, надто довгі, щоб їх пояснювати на такому рівні. Зазвичай витрати газу на турбіни входять до вартості транзиту, але, коли Газпром не почав платити за транспортування, Нафтогаз має або витрачати свій газ безкоштовно, або відбирати на ці цілі газ з того, що іде до Європи.

До речі у цій інформаційній війні з російського боку теж не все добре, зокрема що до ціни за тисячу кубометрів газу: голова Газпрому Міллер каже що 418 доларів – ринкова ціна для України, а прем’єр-міністр В.Путін, що то є 450 доларів. Газпром припиняє постачання газу в Україну вранці 7 січня, а дозвіл на це Путін дає Міллеру перед телекамерами лише у вечері того дня. Тим часом Нафтогаз України вже поширює повідомлення про припинення поставок російського газу. Це єдиний епізод третьої газової війни, коли Україна виглядала краще.

На перший погляд з цією війною все ясно: газові гіганти намагаються отримати якнайбільший прибуток, політичні лідери країн отримати політичний капітал за рахунок захисту національних інтересів. Це лежить на поверхні всіх обговорень та суперечок. Але ціна питання, зважаючи на відчайдушне рішення Газпрому про перекриття газу для Європи, для нього значно вища – це газотранспортна система України. В той же час на кону президентське кресло нашої країни.

Приватизація цього національного ресурсу у звичайних обставинах неможлива: жодна політична сила в Україні не візьме на себе відповідальність за приватизацію одного з важливіших джерел доходу бюджету. Але, завдяки цій інформаційній війні, ми можемо вийти на ситуацію так званого «неструктурованого управління». Коли для об’єкту управління створені умови, в яких він може виконати лише певну дію. Без надання прямого наказу.

Адже діями Росії створюється тиск з боку Європи, що боїться залишитися без російського газу, та інформаційний тиск Газпрому, що створює імідж України, як країни не здатної керувати таким важливим об’єктом інфраструктури Європи. Зокрема прем’єр-міністр Росії В.Путін зробив кілька навіть надто різких заяв щодо здатності керівництва України керувати державою, та щодо якості ГТС України.

Це мало привести до «компромісного рішення»: появи нового Росукренерго, яке називалося б, наприклад, «Росукрєвротранзит», і якому було б передано, за загальною згодою, керування газотранспортною системою України. Ця нова компанія знову буде платити податки десь у Швейцарії, до неї можуть увійти представники українських ФПГ, Газпрому і якоїсь поважної європейської компанії, щоб заспокоїти європейську спільноту.

Така схема приватизації газотранспортної системи України не викличе незадоволення в Україні, отримає підтримку в Росії та Європі, але – лише при умові крайнього напруження емоційного фону інформаційної війни.

І таке рішення було нарешті озвучене аж 17 січня 2009 року спікером Верховної Ради Володимиром Литвином, який сказав, що ми маємо повернутися до ідеї газотранспортного консорціуму. Зважаючи на те, що схожі ідеї висловили екс-спікер Арсеній Яценюк та співвласник Росукренерго Дмитро Фірташ, вимальовується картина замовників цієї війни в Україні.

І залишається лише дивуватись, чому настільки прорахована інформаційна війна не отримала бажаного фіналу. Домовленість Юлії Тимошенко з Володимиром Путіним зірвала створення такого консорціуму цієї зими. Невідомо що обіцяла українська Прем’єр-міністр своєму російському колезі, але мабуть то було більш привабливо, ніж доля Газпрома у ГТС України. В будь-якому разі ідея газотранспортного консорціуму ще буде реанімовано.

Наслідками війни є: посилення позицій Юлії Тимошенко, хоча їй закидають невигідні для України умови домовленостей з Росією, «злив» Дмитра Фірташа, якого почав перевіряти Антимонопольний комітет України та, начебто, розшукувати ФСБ по справі Семена Могилевича, та реальна загроза імпічменту Президента, якщо буде доведено його зв’язок з Фірташем.

Інформаційна газова війна відсунула на другий план навіть світову економічну кризу та її наслідки для України. Це не є дивним, бо цілі інформаційних маніпуляцій щодо банківської кризи вже загалом досягнуті: долар здійснив неймовірний кульбіт, кілька банків, зокрема перерефінансований банк Дмитра Фірташа «Надра», на цьому добре заробили, кілька – майже збанкротували, але несподівано отримали нових інвесторів з відомими в Україні прізвищами та значні дотації держави. Це дещо нагадує історію банкрутства банку «Україна». Але в даному випадку під удар потрапила банківська система України в цілому, і гривня ще не скоро зможе вирівнятись після таких відчутних ударів, більшість з яких були інформаційні.

Перед маніпуляціями щодо банківської кризи, країна із захопленням обговорювала майбутню коаліцію ПРіБЮТ, її слабкі місця, етичність щодо виборців та можливість ефективної роботи в парламенті. Всі політологи, так само як і Партія регіонів, були ведені в оману маніпулятивною інформацією політичних гравців. І нова-стара коаліція виявилася повною несподіванкою для більшості українців і навіть політологів.

Громадянам України взагалі годі жалітися на недостатню кількість інформаційних війн у їхньому житті. За останні п’ять років вони звикли бути спостерігачами таких війн, а зараз Інтернет надав змогу пересічному громадянину брати безпосередню участь у цих війнах. З’явився новий учасник інформаційних війн – громадянин-кореспондент, описаний політологом професором С.Телешуном.

Раніше масштабні інформаційні війни були задоволенням лише для багатих. Але активне просування Інтернет в повсякденне життя суспільства накладає нові особливості на ведення інформаційних війн. Все більше людей можуть швидко та дешево отримувати та популяризувати будь-яку інформацію.

Як колись Кольт урівняв шанси сильних та слабких, так Інтернет урівнює шанси багатих і бідних в інформаційній війні. Якщо для друкування видань потрібні гроші на витратні матеріали, то вже зараз при мінімальній комп’ютерній грамотності можна швидко та безкоштовно створити кількадесят сайтів з компроматом на противника та розмістити їх на сервері хоча б Аргентини (де, до речі, зазвичай розміщують порнографічні сайти всього світу через м’якість законів щодо Інтернет).

Зараз майже нереальною стала цензура заборони, коли можна було просто закрити небажаній інформаційний ресурс, або притягти його до відповідальності. Тепер спеціальні служби постійно перевіряють Інтернет на наявність інформаційних ресурсів забороненої тематики, керівництво окремих держав намагається ізолювати своїх громадян від Інтернет-джерел недружніх країн. Але заборонені та опозиційні ресурси швидко змінюють місця розташування (хостінг), назви та навіть орфографію написання ключових слів, за якими їх шукають. Прикладом може слугувати тривала і не успішна боротьба російських спецслужб проти інформаційного ресурсу Кавказ-центр.

Створення блогу (Інтернет-щоденника) займає зараз біля 15 хвилин, мінімального інформаційного веб-сайту – від 40 хвилин, а його перенесення на інший хостінг (навіть до іншої країни) – кілька хвилин, менше ніж треба для оформлення позивної заяви до суду.

Утримувачі блогів та інших інформаційних ресурсів, просто відвідувачі Інтернет поєднуються в динамічні спільноти, їх точка зору починає впливати на суспільне життя. Цей вплив помітили як рекламодавці в Інтернет, які почали розміщувати у таких спільнотах платні рекламні повідомлення так і основні гравці інформаційних війн, які намагаються використовувати Інтернет-спільноти у власних інтересах.

Російсько-грузинська інформаційна війна показала потужність Інтернет-спільнот, як зброї в інформаційних війнах. Правильно скеровані Інтернет-спільноти виконували в тій війні роль основної ударної сили, створюючи враження пасивності держави та активності простих громадян.

На жаль, Україна, як держава, не бере участі у цих війнах на Інтернет-просторі. Не тому, що не має фахівців. Просто всі фахівці в цій галузі працюють на політиків та олігархів. Отже їхні зусилля спрямовані перед усім на розгойдування нашого спільного човна в надії що конкуренти потонуть. Ющенко і Тимошенко, банки і корпорації створюють небезпечні політичні та економічні ситуації у боротьбі за владу та гроші. Доля самого човна «Україна» їх не цікавить. Тому так блідо виглядає наша держава у всіх інформаційних війнах останнього часу. Тому Інтернет-спільноти українського віртуального простору самоорганізовуються.

До передноворічних запитань преси до Президента потрапило, зокрема, запитання про те, яку суму мають прості громадяни сплатити Президентові, Прем’єрові та депутатам, щоб вони залишили територію України. За це запитання, що його озвучив Президенту кореспондент Української правди, в Інтернет віддали свої голоси більше двадцяти тисяч відвідувачів, 88 відсотків з яких зайшли до Інтернет з території України. І Президент дарма стверджував у відповіді на це запитання, що дві третини з тих, хто хотів поставити йому це запитання – іноземці.

Це запитання повністю відображує відношення українського народу до влади: він втомився від хаосу та боротьби за владу заради влади. Але відомо, що буває, коли народ втомлюється від хаосу – він починає очікувати приходу диктатора. То чи не є це потаємною ціллю макроінформаційної війни – підготувати Україну до сприйняття нового політичного строю, як це було зроблено із Росією, де після хаосу Єльцина народ благодарно сприйняв диктатуру Путіна?

Останнім часом в україно- та російсько-мовному Інтернет-просторі спостерігачі відмічають величезну кількість повідомлень-страшилок у приватних блогах-щоденниках про напади у під’їздах та у громадському транспорті, про бездіяльність міліції, про вбивства на очах перехожих. Всі ці повідомлення при перевірці не знаходять відображення у новинах, не підтверджуються іншими джерелами. Але вони створюють атмосферу страху за особисту безпеку, потребу у сильній руці. Налякані люди терпітимуть будь-яку, але сильну владу.

В будь-якому разі, для забезпечення інформаційної безпеки України при РНБО необхідно створення міжвідомчої робочої групи протидії інформаційній агресії в Інтернет. Ця група має прогнозувати, відслідковувати та мінімізувати інформаційні атаки в Інтернет, які направлені на дестабілізацію економічної або політичної ситуації в Україні, погіршення іміджу України на міжнародному рівні, розробляти стратегічні інформаційні операції щодо інформаційної підтримки дій української влади, формувати позитивні та патріотичні настрої в українському Інтернет-просторі.

Інтернет-спільноти у новій хвилі інформаційних війн

Андрій Журавльов

В сучасному інформаційному суспільстві все частіше можна почути словосполучення «інформаційні війни». Їх вважають надбанням нового тисячоліття, новим (сьомим) поколінням війн.

Хоча ми можемо знайти приклади таких війн і переглядаючи глиняні таблиці Шумеру, і вивчаючи політичну та військову історію Давнього Риму. Навіть Чингізхан використовував найманих агітаторів, що йшли попереду війська і деморалізовували населення розповідями про непереможність та жорстокість монголів.

Отже сьоме покоління війн - інформаційні війни, вже стало невід'ємною частиною нашого життя. Ми є постійними спостерігачами та учасниками міждержавних, корпоративних, політичних та навіть міжособистісних інформаційних війн.

Але раніше масштабні інформаційні війни були задоволенням лише для багатих. Але активне просування Інтернет в повсякденне життя суспільства накладає нові особливості на ведення інформаційних війн. Все більше людей можуть швидко та дешево отримувати та популяризувати будь-яку інформацію.

Як колись Кольт урівняв шанси сильних та слабких, так Інтернет урівнює шанси багатих і бідних в інформаційній війні. Якщо для друкування видань потрібні гроші на витратні матеріали, то вже зараз при мінімальній комп'ютерній грамотності можна швидко та безкоштовно створити кількадесят сайтів з компроматом на противника та розмістити їх на сервері хоча б Аргентини (де, до речі, зазвичай розміщують порнографічні сайти всього світу через м'якість законів щодо Інтернет).

Зараз майже нереальною стала цензура заборони, коли можна було просто закрити небажаній інформаційний ресурс, або притягти його до відповідальності. Тепер спеціальні служби постійно перевіряють Інтернет на наявність інформаційних ресурсів забороненої тематики, керівництво окремих держав намагається ізолювати своїх громадян від Інтернет-джерел недружніх країн. Але заборонені та опозиційні ресурси швидко змінюють місця розташування (хостінг), назви та навіть орфографію написання ключових слів, за якими їх шукають. Прикладом може слугувати тривала і не успішна боротьба російських спецслужб проти інформаційного ресурсу Кавказ-центр.

Створення блогу (Інтернет-щоденника) займає зараз біля 15 хвилин, мінімального інформаційного веб-сайту - від 40 хвилин, а його перенесення на інший хостінг (навіть до іншої країни) - кілька хвилин, менше ніж треба для оформлення позивної заяви до суду.

Тому на цей час з'явився новий тип цензури: цензура інформаційного шуму. Сутність такої цензури полягає у реагуванні на небажані інформаційні повідомлення створенням нових, часто штучних інформаційних повідомлень, які мають поховати під собою небажану інформацію. Відслідковувати джерела таких повідомлень, що швидко розповсюджуються через перехресні посилання інформаційних сторінок та агентств дуже важко, а притягнути до відповідальності когось майже неможливо, бо всі посилаються одне на одного.

Таким чином створюються величезні, значною мірою неправдиві масиви інформації, які не можуть бути адекватно опрацьовані та сприйняті суспільством. Ми можемо впевнено казати лише про загальний емоційний фон, який створюється інформаційними хвилями і впливає на настрої суспільства.

Такі хвилі інформаційного шуму вже стали звичними для громадян України, які живуть в умовах постійної політичної боротьби, і викликають лише негативну реакцію і небажання людей розбиратися у потоках інформації, що виливають на них ЗМІ та Інтернет. Люди вже давно звикли, що всі засоби масової інформації є насамперед інструментом маніпулювання їхньою думкою, і, згадуючи кому належить той чи інший ресурс, легко здогадуються чого від них хочуть на цей раз. В цих умовах генератор інформаційних хвиль ризикує отримати негативну реакцію цільової аудиторії.

Інформаційна війна між Російською Федерацією та Грузією, яка супроводжувала реальні бойові дії, та до якої прилучилася Україна, показала нову зброю інформаційних війн.

Зараз окремі західні ЗМІ стверджують, що РФ виграла бойові дії, але програла інформаційну війну. Чи відповідає це дійсності? РФ дещо втратила позиції на міжнародному напрямі під час бойових дій, але швидко надолужила їх після закінчення.

Перед початком бойових дій ЗМІ РФ активно створювали негативні інформаційні поводи в російськомовному інформаційному просторі (неякісні грузинські товари, співпраця з НАТО, арешти грузинських кримінальних авторитетів у РФ тощо). Створюваний інформаційний шум містив правдиві та неправдиві відомості, непевні звинувачення, але емоційний фон, що було сформовано перед початком бойових дій був абсолютно певно негативний по відношенню до Грузії.

Отже початок бойових дій російське суспільство сприйняло позитивно і навіть з піднесенням, в тому числі російськомовні Інтернет-спільноти, які зазвичай не є прибічниками офіційної державної політики. Емоційний фон відключив логічний аналіз, і вторгнення на територію суверенної держави вітала більшість громадян РФ. Схожим чином була підготовлена світова суспільна думка до бомбардувань Белграду у 1999 р.

Російська сторона в інформаційній війні спочатку виглядала дещо пасивно, але дуже швидко мовчання стає зрозумілим - до інформаційної війни залучилася нова зброя. Інформаційна війна між Росією та Грузією виявила нову зброю, яка раніше була полем бою - Інтернет-спільноти, або соціальні мережі.

Інтернет-спільнота - це неформальне відкрите або закрите об'єднання людей за певними інтересами, які спілкуються за допомогою Інтернет. Ці об'єднання, зазвичай, досить динамічні: є постійні учасники, є випадкові та періодичні відвідувачі. Територіально учасники можуть знаходитись у будь якій країні, їх об'єднує лише мова та спільні інтереси (це можуть бути виховання дітей, рибалка, патріотизм, вирощування кактусів, економічні питання, тощо). До речі, деякі дослідники питань тероризму бачать у таких об'єднаннях модель динамічних терористичних організацій майбутнього. Одна з характерних рис таких спільнот - свобода, бо їх учасники можуть не знати справжніх імен одне одного, не бачити облич. До того ж учасники таких спільнот - це, як правило, найбільш освічена та соціально активна частина нації. Отже зазвичай такі спільноти знаходяться у пасивній протидії державі, в різній мірі засуджуючи її більш-менш неоднозначні кроки.

Інформаційна війна, що мала підготувати суспільну думку росіян до вторгнення в Грузію, була виграна РФ, а Інтернет-спільноти з аудиторії та поля бою перетворились на інструмент ведення такої війни. Дуже потужний через велику кількість залучених людей та великий ступінь довіри до традиційно вільних об'єднань. Кожна інформація, правильно введена до цільової спільноти одразу тиражується і розповсюджується без перевірки. За допомогою таких спільнот організовувалися атаки хакерів-патріотів на сайти Грузії, флеш-моби з одночасного розміщення десятками росіян англомовної антигрузинської інформації на сайтах Євросоюзу та Сполучених Штатів. За рахунок перехресних посилань та перепублікацій будь-яка негативна інформація про дії Грузії у вигляді свідчень очевидців миттєво розліталася Інтернетом. Весь Інтернет облітали фотографії грузинського президента, де він перелякано ховається від обстрілу та жує краватку перед камерами. Інформаційна війна була виграна, але як би не державою, а свідомими громадянами, які об'єдналися у Інтернет-спільноти.

Останнім часом Інтернет-спільноти активно використовуються і для створення негативного емоційного фону у громадян РФ щодо України. Наприклад, хвиля негативних обговорень України в російськомовному інформаційному просторі щодо використання масонської символіки (священної дельти) на купюрі 500 грн., яка знаходиться в оберті вже два роки. Приводом для обговорення було винесення на обговорення в дизайнерські Інтернет-спільноти результатів конкурсу дизайну валют, якого насправді не було.

Або штучна інформація про незаконне прийняття П.Ющенко, братом чинного президента України, сану архієпископа УПЦ КП. Ця явно неправдива інформація була поширена як через православні так і антіклерікальні Інтерет-спільноти, а потім без перевірки підхоплена російськими та навіть українськими Інтернет-виданнями із посиланнями одне на одного. Інформація легко спростовується, але негативний емоційний фон залишається.

Під час російсько-грузинської війни виник (і працює по цей час) знайомий прийом інформаційної війни проти України - її знов звинувачують у продажу потужної наступальної зброї переможеному псевдоагресору. Колись Україну звинуватили у продажу до Іраку жахливої зброї «Кольчуги», яка насправді є радарним комплексом. Тепер російські СМІ кажуть, що з української зброї грузини обстрілювали беззахисний Цхінвалі. Такі звинувачення та спекуляції спростовуються, але не швидко, і на міжнародному іміджу України залишаються відбитки безпринципного торговця зброєю.

До речі, на цей час існує суттєве занепокоєння українських експертів, що слідкують за створенням такого фону, викликає інтенсифікація антиукраїнського емоційного впливу на свідомість громадян РФ. Його інтенсивність знаходиться практично на рівні, що передує війні. Якщо зараз керівництво РФ розпочне бойові дії проти України, це буде схвально сприйнято абсолютною більшістю громадян Росії, як до того було сприйняте вторгнення в Грузію.

Взагалі, пасивність України в інформаційних війнах робить її легкою мішенню та дозволяє використовувати для покращення власного іміджу іншими гравцями інформаційних війн світової арени. Як правильно зазначив доктор політичних наук професор С.О.Телешун під час підведення підсумків російсько-грузинської війни для України, така пасивність викликана в першу чергу невизначеністю національних пріоритетів в зовнішній політиці, відсутністю чіткого розуміння національних інтересів і цілей України.

Така сама ситуація і у внутрішніх українських інформаційних війнах Зокрема у війнах корпоративних, які мають на меті створення умов для певних фінансових кіл для отримання надприбутків. В цих війнах позиція держави також вкрай слабка і невизначена. У цьому контексті спроба Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі взяти під контроль найбільші та найвпливовіші суспільні мережі «Живий журнал» та «В Контакте» викликали загальний негативний ефект. По-перше це розрекламували як український замах на мережеву демократію. По-друге, привід (діяльність порно-спамерів, з якими і так борються ці мережі) та засоби (офіційне звернення до керівництва) були вкрай несерйозні та недієві.

Інформаційні війни між фінансовими колами для завдання шкоди конкурентам (наприклад, повідомлення про банкрутство Приват-банку або ПІБ у Інтернет-спільнотах різних напрямів, що викликало значний відтік вкладів фізичних осіб і таки нанесло відчутний удар банкам) становлять суттєву загрозу безпеці України, бо розхитують економічну систему всієї держави. Так само як інформаційні війни, що створюють умови для гри на валютних курсах розхитують національну валюту, отже вимагають потужної інформаційної протидії з боку держави. На цей час держава не виступає як учасник таких війн.

У вересні-жовтні цього року було штучно створено паніку на валютному ринку України. Через невпевненість у банковій системі, яка начебто мала ось-ось рухнути через світову кризу. Люди кинулись забирати депозити та закуповувати валюту. Ця паніка посилилась масовою закупівлею доларів «Нафтогазом України» для розрахунків з Росією та необхідністю покупки великої кількості валюти приватними особами для погашення численних доларових кредитів, які були дуже вигідними на початку року. Але головним чинником є інформаційні маніпуляції навколо світової кризи та її впливу на Україну для спекуляції валютою, та підриву позицій банків конкурентів.

Наприклад, бізнесмен заходить до сторінки спільноти власників джипів і бачить повідомлення від користувача «Dermidont66», що страхувати машину у Приваті небезпечно, бо йому хтось казав, що банк на межі банкрутства. Потім на сайті спільноти мисливців він знаходить поруч з описом коштовної гвинтівки повідомлення від «Zaharych», що він би із задоволенням перестріляв з цієї гвинтівки правління банку, яке не повідомляє вкладників про назріле банкрутство. Після отримання такої інформації від «неангажованих джерел» власник фірми виведе свої активи з цього банку, і, якщо таких буде багато, банк зазнає відчутного удару. Таким чином через віртуальних кореспондентів «Dermidont66» та «Zaharych» конкурентами проводиться інформаційний удар по банку за допомогою Інтернет-спільнот. Причому цей удар орієнтований на певну цільову аудиторію - в даному випадку забезпечених людей, топ-менеджерів та власників бізнесу. І така інформація не аналізується отримувачем, як аналізувалася б інформація інформаційних агентств, вона просто береться до відома, як від товариша по рибалці або сусіда. І неможливо притягти до відповідальності анонімних агітаторів, які висловлюють свою думку, наприклад, в коментарях до новин.

Тема світової фінансової кризи та її впливу на Україну залишається основною в рейтингу маніпуляцій свідомістю українців.

Різні партії та особистості в боротьбі за владу критикують уряд, погрожують акціями протесту, змагаються ефектними антикризовими програмами, уряд списує власні проблеми на світову кризу, банки переглядають кредитні угоди, притримують депозити та спекулюють валютою, прикриваючи все це світовою фінансовою кризою, радикальні політики отримують нову аудиторію, яка буде здатна громити багаті квартали, коли досягне критичної маси. Вже починається маніпуляція свідомістю цього протесаного електорату. Люди, що потрапили у скрутне матеріальне становище через кабальні кредитні угоди банків, через затримки заробітної платні, примусові неоплачувані відпустки, скорочення і просто через інфляцію, стають благодатним об'єктом інформаційних маніпуляцій.

І вже всі політики одночасно перекладають провину за економічний і політичний кризи один на одного, намагаючись очолити невдоволених. Хочеться сподіватися, що колосальний політичний досвід українців, який вони отримали за останні роки надасть їм певний імунітет проти намагань політиків зробити з них гарматне м'ясо. Але однієї свідомості українців замало.

Держава має чітко визначити свої пріоритети в інформаційній сфері та зайняти активну позицію в інформаційних війнах. Необхідно ефективно (а отже неявно) втручатися у інформаційні війни на рівні Інтернет-спільнот як на зовнішньополітичному так і на внутрішніх фронтах, та відстоювати національні інтереси України та інтереси її громадян у безкінечних війнах між політиками та між олігархами. Це дозволить запобігти хоча б тим кризами, які спровоковані такими війнами.

ДО ПИТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПРАГМАТИЗАЦІЇ УКРАЇНО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИН

Олег Качковський


Під енергетичною безпекою України ми розуміємо спроможність держави забезпечити ефективне використання власної паливно-енергетичної бази, здійснити оптимальну диверсифікацію джерел і шляхів постачання енергоносіїв, реалізувати потенціал енергозбереження, збалансувати попит та пропозицію на паливно-енергетичні ресурси.
Питання забезпечення енергетичної безпеки України вже вкотре піднімається в політичному дискурсі (заяви політиків і урядовців навколо підписання російсько-української угоди щодо постачання газу, заяви Прем’єр-міністра України Ю.Тимошенко про перегляд даної угоди тощо). Протягом останніх двох місяців у численних публікаціях на сторінках загальнодержавних друкованих ЗМІ та впливових Інтернет-видань точаться дискусії щодо доцільності перегляду даної угоди.
Довідка:
4 грудня 2007 року Росія і Україна узгодили ціну газу на 2008 рік на рівні 179,5 дол. за тисячу кубометрів на кордоні з Україною. Ставка за транзит російського газу територією України з 2008 р. становитиме 1,7 дол. за тисячу кубометрів на 100 км, територією Росії для України - 1,7 дол. за тисячу кубометрів на 100 км.
5 грудня 2007 року Україна і Росія підписали контракти на постачання природного газу в 2008 році. Контракти були підписані між RosUkrEnergo A.G. (Швейцарія) і ЗАТ «УкрГаз-Енерго».
За період з січня по листопад 2007 року:
За січень – листопад 2007 року обсяг виробництва електричної енергії електростанціями, які входять до Об’єднаної енергетичної системи України, досяг 175 998,7 млн. кВт∙г, що на 2 365,9 млн. кВт∙г або на 1,4% більше порівняно з аналогічним періодом 2006 року.
Електростанціями, що належать до сфери управління Мінпаливенерго, вироблено 168 651,4 млн. кВт∙г, що на 1 773,2 млн. кВт∙г, або на 1,1% більше ніж за відповідний період минулого року. При цьому тепловими електростанціями вироблено електроенергії на 2 480,1 млн. кВт∙г, або на 3,4% більше ніж за 11 місяців 2006 року.
Атомними електростанціями вироблено електроенергії на 1 932,5 млн. кВт∙г, або на 2,3% більше порівняно з відповідним періодом 2006 року. Коефіцієнт використання встановленої потужності становить 76,1%, що 1,7% більше показника у січні - листопаді 2006 року.
Виробництво електроенергії гідроелектростанціями зменшилось на 2 638,6 млн. кВт∙г, або на 22,4% від минулорічного періоду та становить 9 124,9 млн. кВт∙г.
Виробництво електроенергії електростанціями інших видів (блок-станціями і теплоелектроцентралями) порівняно з відповідним періодом 2006 року збільшилось на 592,7 млн. кВт∙г, або на 8,8%.
Протягом 11 місяців 2007 року експортовано 8 581,0 млн. кВт∙г електроенергії, що на 725,6 млн. кВт∙г, або на 7,8% менше показника минулого року.
Скорочення обсягів експорту зумовлене наступними факторами:
- обмеження потужності Бурштинської ТЕС (з 550 МВт до 320 МВт) через ремонти енергоблоків протягом травня-червня, а також вересня-листопада 2007 року;
- припинення з 1 жовтня 2007 року експорту до Польщі з причини економічної недоцільності;
- припинення з 1 липня 2007 р. експорту до Білорусі та з 1 жовтня 2007 року до Росії з причини підвищення власного споживання країною та дефіциту вугілля, а також через відсутність дешевої електроенергії.
Обсяги видобутку нафти з газовим конденсатом протягом 11 місяців 2007 року зменшились на 74,2 тис.тонн (або на 1,8%) відповідно показника 2006 року та дорівнюють 4 060,2 тис.тонн, у тому числі обсяги видобутку підприємствами НАК «Нафтогаз України» у порівнянні з показником минулого року зменшились на 65,7 тис.тонн (або на 1,7%) та становлять 3 689,3 тис. тонн.
За 11 місяців 2007 року видобуток газу на 225,8 млн. куб. м менше рівня показника минулого року та дорівнює 18 816,0 млн. куб. м, у тому числі обсяг видобутку газу підприємствами НАК «Нафтогаз України» зменшився на 79,6 млн. куб. м, та становить 17 558,9 млн. куб. м.
За 11 місяців 2007 року територією України за оперативними даними протранспортовано (транзитом) 101,8 млрд. куб. м природного газу, що на 15,0 млрд. куб. м., або на 12,8% менше відповідного показника 2006 року.
За даними НАК «Нафтогаз України» за 11 місяців 2007 року споживачам реалізовано 23 299,5 млн. кубометрів природного газу вартістю 10 959,5 млн. грн., за який сплачено 9 394,3 млн. грн. Рівень оплати за спожитий природний газ всіма категоріями споживачів України становить 85,7%.
За 11 місяців 2007 року частка видобутого в Україні нафти 77,8%, а частка нафтоперекачування на нафтопереробні підприємства України – відповідно 22,2%.
Забезпеченість країни енергоносіями власного видобутку становить 28% з газу та 24,2% з нафти. Відповідно залежність від імпортних постачань за січень-листопад 2007 р. сягає 72% з газу і 75,8% з нафти.
Єдиний постачальник енергоносіїв в Україну – Російська Федерація.
Аналіз проблеми
23 січня під час прес-конференції після засідання уряду Прем`єр-міністр України Ю.Тимошенко заявила, що Україна та Росія мають провести переговори щодо ставки транзиту на російський газ територією нашої країни. Прем’єр зазначила, що Росія утричі підвищила ціну на газ для України, водночас транзитна ставка не змінилася.
Разом з тим, 20 січня В.Ющенко закликав всіх «навіть не дискутувати» з приводу перегляду ціни на транзит газу.
9 січня уряд доручив Мінпаливенерго, Мінфіну, Мінекономіки і НАК «Нафтогаз України» проаналізувати обґрунтованість розрахунків ставки плати за транзит російського природного газу територією України і доцільність часткової зміни її структури шляхом отримання від замовника послуг із транспортування необхідних обсягів технологічного газу для здійснення робіт з транспортування.
В грудні 2007 року тижневик «Дзеркало тижня» з посиланням на радника голови правління «Нафтогаз України» Ю.Вітренка повідомив, що, за розрахунками компанії, економічно обґрунтована ставка транзиту газу територією України має становити в 2007 році 7,48 дол. за тис. кубометрів на 100 км, у 2008 році – 9,32 дол.
23 січня Президент України увів в Секретаріаті Президента України посаду Уповноваженого Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки, яким став Б.Соколовський. Він в інтерв’ю УНІАН заявив, що українська сторона вже має ряд напрацювань і пропозицій щодо встановлення нової методики ціни на транзит газу, які можуть бути запропоновані російським партнерам на переговорах вже цього року.
Крім того, він зазначив, що визначення ставки транзиту російського природного газу територією України до Європи має відбуватися за схемою, зрозумілою обом сторонам – Росії та Україні. Ставка транзиту не повинна визначатися за формулою, як це відбувається в Європі на принципах Європейської енергетичної хартії. На його думку, ціна має формуватися з урахуванням низки чинників, зокрема з урахуванням технічних питань, пов`язаних зі станом і обслуговуванням української газотранспортної системи, сторони на переговорах зрештою повинні дійти компромісного варіанту.
В даній ситуації позиція Ю.Тимошенко, яка ініціює перегляд угод і має на меті прибрати з газового ринку посередника у вигляді РосУкрЕнерго, має на меті підтримати імідж борця за справедливість і продемонструвати силу в переговорах з достатньо сильним гравцем – Росією. Не до кінця зрозуміла позиція Президента України. Призначення спеціального уповноваженого з питань енергетичної безпеки можна пояснити бажанням Президента якось контролювати діяльність уряду в енергетичній сфері. З іншого боку, заяви Б.Соколовського свідчать про те, що команда Президента теж не проти переглянути угоди щодо транспортування газу. Хоча введення відповідної посади може бути викликано також необхідністю пригальмувати процес, розпочатий Прем’єр-міністром.
Перегляд газової угоди, ініційований Україною, протягом найближчого часу може призвести до зростання ціни на газ на внутрішньому ринку, порушити стабільність поставок газу в Україну. До того ж не потрібно забувати, що Росія під час попереднього переговорного процесу «вказала» ЄС на Україну як основну загрозу стабільності поставок газу до Європи.
Тому для початку переговорного процесу необхідно підготувати громадську думку як в Україні так і в світі, заручитись підтримкою ЄС (провести необхідні консультації). Інакше це може негативно позначитись на іміджі України в світі та створити ситуацію, коли Україна опинитися під тиском з двох сторін – Росії та країн ЄС.
Газова проблема є значною ще й з огляду на те, що українське виробництво є надзвичайно енергомісткім – кількість затрат енергоресурсів на одиницю виробленого ВВП складає приблизно 0,9 кг умовного палива. Це перевищує в 2,6 рази середній рівень енергомісткості країн світу.
З огляду на це Кабінету Міністрів потрібно докласти максимуму зусиль на запровадження (створення відповідних умов, можливо преференцій) нових технологій в енергомістких виробництвах, особливо у виробництвах що споживають велику кількість газу – металургії та хімічній промисловості.
На думку експерта Д.Гурського (його матеріал представлений на сайті КМУ) Україна має достатньо власних запасів нафти та газу в Дніпровсько-Донецькій западині та на Прикарпатті. До того ж можна використовувати метан із шахт Донбаського басейну.
Отже, необхідно інвестувати кошти у розвиток власного видобутку газу, чи шляхом утворення спільних підприємств із західними компаніями (залучення іноземних інвестицій), чи шляхом розвитку власного видобутку (останнє є сумнівним, оскільки потребує значних капіталовкладень).
Щодо побудови газогонів в обхід території України, то ряд експертів – В.Омельченко, В.Саприкін та ін., висловлюють впевненість, в тому, що це суттєво не вплине на газопостачання в Україну, може призвести лише до часткового зменшення транзиту територією держави.
Водночас, проблема диверсифікації джерел постачання енергоносіїв без сумніву може вирішити питання енергозалежності від російських поставок та послабити позицію Росії на українському енергоринку. Для цього необхідно проводити роботу по добудові нафтогону Одеса-Броди та газогону з Ірану (останнє з огляду на геополітичну ситуацію малоймовірно але можливо).
Також важливим аспектом у енергетичній безпеці є питання розвитку атомної енергетики. Ця галузь після Чорнобильської катастрофи перебуває в опалі, хоча світові тенденції свідчать на користь розвитку даної галузі. Маючи поклади урану на своїй території, Україна може претендувати на участь у продажу палива для атомних станцій, а також виробляти паливо для власних станцій (зараз використовується паливо, вироблене в Росії).
Важливим є також розвиток вироблення і акумуляції енергії з альтернативних носіїв (вітряна енергія, шахтний метан тощо) та технологічне оновлення видобутку енергії з відтворюваних джерел (гідроелектростанції).
Проблемним, з огляду на технічну зношеність, є видобуток вугілля як для теплових електростанцій так і вугілля для виготовлення коксу. Наразі, наявних обсягів вистачає, для задоволення потреб внутрішнього ринку України, однак тенденція до зменшення обсягів видобутку може стати загрозливою. З огляду на трагічні події кінця 2007 року вугільна галузь потребує реформування та оновлення (читай повної заміни) виробничих фондів.
В цілому, для забезпечення енергетичної безпеки країни необхідно:
– проводити роботу у напрямку диверсифікації джерел енергопостачання. На довгострокову перспективу – докладати зусиль в врегулюванні конфліктів на Кавказі (Вірменія-Азербайджан) та навколо Ірану, що дасть можливість отримувати енергоносії з каспійського регіону;
– навесні, після відповідної підготовки (консультації з країнами ЄС) та наявності твердого документованого обґрунтування власної позиції провести переговори з Російською Федерацією з метою підписання довгострокової угоди щодо поставок газу в Україну та транзиту газу її територією;
– всіляко сприяти розвитку енергозберігаючих технологій як у побуті так і у промисловості (система преференцій виробникам, що модернізують виробництво у бік зменшення енерговитрат).
– розвивати видобуток електроенергії з альтернативних джерел, а також демонополізувати право держави на видобуток і збут електроенергії (створення чи відновлення малих гідроелектростанцій);
– розвивати акумулюючи станції (для збереження виробленої електроенергії в часи (коли її споживання падає – нічні години, літній період тощо).
– провести компанію в пресі щодо зміни громадської думки до атомної енергетики, активізувати розвиток сучасних атомних електростанцій;
– реформувати вугільну галузь.
– спрямувати інвестиції на розвиток видобутку газу та нафти із власних родовищ.
– створити механізми дієвого державного контролю за видобутком та розподілом енергоносіїв.