ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Сергій Левків

Громадянське суспільство поки що не стало противагою владі, низьким залишається також рівень взаємодії між ними. «Третій сектор» не усвідомлює себе суб'єктом суспільних інтересів, не має загальнонаціональних інтересів та не висуває спільних вимог до влади щодо формування та реалізації публічної політики. Організації громадянського суспільства ще не виступають дієвим інструментом вираження та захисту суспільних інтересів та інтересів громадянина зокрема. Вони більшою мірою зорієнтовані на сильних гравців – державу, політичні партії, міжнародних донорів, ніж на потреби своїх громадян [1, с. 50].

Україна знаходиться: а) перед необхідністю йти власним найкоротшим шляхом розбудови громадянського суспільства в умовах певного дефіциту соціальних ресурсів держави та панування бідності при відсутності сформованого та дієздатного середнього класу, що знижує можливості інтенсивного розвитку громадянських інститутів; б) у непевному стані, коли існує загрозлива різниця між конституційним закріпленням прав і свобод людини і реальним дотриманням кожного з них унаслідок відчутного браку дієвих правових механізмів; в) на початковому ступені усвідомлення ідеї правового порядку і таких базових понять громадянського суспільства, як демократія, права людини та верховенство права, поділ влади, світський характер держави, поліконфесійність та повага прав національних меншин.

В цілому аналіз громадської думки вказує поки що на слабке усвідомлення населенням значення інститутів громадянського суспільства і необхідності посилення їхнього політичного і позаполітичного (соціального) впливу на ситуацію в країні. Недостатність впливовості об'єднань громадян можна пояснити і негативними процесами, які відбуваються в об'єднаннях: фінансові зловживання керівництва, залежність від псевдоспонсорів та державних чиновників. А саме подолання цих регресивних явищ сприятиме зростанню авторитету об'єднань громадян та їх впливу на соціальні процеси та політичне реформування в країні.

За сучасних умов особливого значення набувають такі пріоритети, як забезпечення належних правових та інституціональних підвалин становлення громадянського суспільства, державна підтримка громадських організацій різних типів, діяльність яких спрямована на утвердження демократичних цінностей у суспільстві, координація діяльності місцевих органів виконавчої влади щодо співпраці з громадськими організаціями. Проблема законодавчого регулювання механізмів взаємодії громадських організацій з державними інституціями стала нагальною [2, с. 23, 24 – 25]. Це стосується передусім:

- заборони створювати спільні об'єднання фізичним і юридичним особам. Відсутність в українському законодавстві можливості засновувати спільні об'єднання фізичних і юридичних осіб не відповідає поширеній міжнародній практиці;

- територіального статусу суб'єктів громадянського суспільства. Наявність положення про їх територіальний статус забороняє діяльність громадських об'єднань у регіонах, де вони не були зареєстровані;

- заборони захищати права нечленів своїх організацій. Вітчизняне законодавство дозволяє громадським організаціям представляти і захищати права тільки своїх членів, що фактично блокує легальний правозахисний рух в Україні;

- подвійної реєстрації громадських організацій. На відміну від бізнесових організацій громадські та благодійні організації мають проходити подвійну реєстрацію – окремо статут організації в органах юстиції та юридичну особу в місцевих органах державної реєстрації;

- тривалого періоду реєстрації. Відповідно до законодавства, реєстрація національних та міжнародних організацій здійснюється протягом одного місяця, благодійних організацій – двох місяців;

- подвійної плати за реєстрацію. В Україні і досі плата за реєстрацію неурядових організацій розглядається як джерело наповнення державного бюджету;

- закритості державних реєстрів громадських та благодійних організацій. Реєстри неурядових організацій є непрозорими, малоінформативними [1, с. 17 –19].

Основним джерелом розвитку громадянського суспільства, як засвідчує світовий досвід, є соціальна орієнтація на реалізацію потенціалу людської особистості, забезпечення для населення держави вигідних умов життєдіяльності. Соціально-економічна політика, що проводилась в Україні, на жаль, не забезпечила стабільних умов для реалізації можливостей переходу до суспільства даного типу.

З огляду на таку ситуацію, фахівці прогнозують імовірність кількох сценаріїв розвитку громадянського суспільства в Україні:

- згортання громадянського суспільства і реставрація в тому чи іншому вигляді тоталітарного режиму;

- консервація на тривалий час існуючого стану справ і відповідно тяжіння до авторитарних методів управління;

- поступовий еволюційний розвиток демократії та зміцнення громадянського суспільства.

Для того щоб домогтися здійснення останнього з перерахованих сценаріїв розвитку громадянського суспільства в Україні необхідно враховувати досвід європейських країн. Загальними підвалинами, на які має спиратися побудова громадянського суспільства в Україні, мають стати:

- наближення всієї системи влади до народу, підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей щодо участі громадян в управлінні державними і суспільними справами, постійне вдосконалення механізмів зворотного зв'язку від суспільства до держави;

- активізація процесу роздержавлення всіх сфер суспільного життя, формування інституціональної багатоманітності громадянського суспільства, розвиток різних форм громадського самоврядування на регіональному та місцевому рівнях;

- формування реалістичного законодавства, спроможного враховувати конкретні ситуації окремих верств населення;

- максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини, формування поваги до права і закону;

- виховання національного і державного патріотизму на основі поваги до національної культурної спадщини;

- зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості суспільства на основі зв'язків з іншими країнами, піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності, формування готовності до постійного вдосконалення політичної системи відповідно до зміни конкретно-історичних умов [3, с. 712, 715 – 716].

- створення адекватної соціальної структури на основі розвитку приватної власності та ринкових відносин, формування середнього класу, підвищення життєвого рівня основної маси людей, звуження сфери бідності, з одного боку, та обмеження впливу олігархічних кланів, з іншого;

- використання сімейного виховання, системи загальної та професійної освіти для формування нових цінностей та орієнтацій молоді [4, с. 243].

Виходячи з реальної ситуації, яка склалася зараз в Україні, слід констатувати, що розбудова громадянського суспільства вимагає здобуття статусу окремого, пріоритетного напряму державної політики і має входити до неї як першочергове практичне завдання. Без розвинутого громадянського суспільства не можна створити демократичну, соціальну, правову державу, що задекларовано у статті 1 Конституції України. А без демократичної, соціальної, правової держави годі й очікувати становлення повноцінного, громадянського суспільства [2, с. 20].

Література
1. Громадянське суспільство: проблеми і напрями інституційного розвитку: навч. посіб. / уклад.: Ю. П. Сурмін, Т. П. Крушельницька, В. В. Карлова та ін.; за заг. ред. д-ра соціол. наук, проф. Ю. П. Сурміна – К.: НАДУ, 2008. – 56 с.

2. Барков В., Розова Т. Громадянське суспільство в Україні: проблеми та їхнє вирішення // Вибори та демократія. – 2006. – № 3. – С. 20 – 27.

3. Гурицька М. Проблеми та перспективи громадянського суспільства в сучасній Україні // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – 2008. – № 41. – С. 711 – 717.

4. Колодій А.Ф. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні. Монографія. — Львів: Видавництво «Червона Калина». — 2002. — 276 с.