Інтернет-спільноти у новій хвилі інформаційних війн

Андрій Журавльов

В сучасному інформаційному суспільстві все частіше можна почути словосполучення «інформаційні війни». Їх вважають надбанням нового тисячоліття, новим (сьомим) поколінням війн.

Хоча ми можемо знайти приклади таких війн і переглядаючи глиняні таблиці Шумеру, і вивчаючи політичну та військову історію Давнього Риму. Навіть Чингізхан використовував найманих агітаторів, що йшли попереду війська і деморалізовували населення розповідями про непереможність та жорстокість монголів.

Отже сьоме покоління війн - інформаційні війни, вже стало невід'ємною частиною нашого життя. Ми є постійними спостерігачами та учасниками міждержавних, корпоративних, політичних та навіть міжособистісних інформаційних війн.

Але раніше масштабні інформаційні війни були задоволенням лише для багатих. Але активне просування Інтернет в повсякденне життя суспільства накладає нові особливості на ведення інформаційних війн. Все більше людей можуть швидко та дешево отримувати та популяризувати будь-яку інформацію.

Як колись Кольт урівняв шанси сильних та слабких, так Інтернет урівнює шанси багатих і бідних в інформаційній війні. Якщо для друкування видань потрібні гроші на витратні матеріали, то вже зараз при мінімальній комп'ютерній грамотності можна швидко та безкоштовно створити кількадесят сайтів з компроматом на противника та розмістити їх на сервері хоча б Аргентини (де, до речі, зазвичай розміщують порнографічні сайти всього світу через м'якість законів щодо Інтернет).

Зараз майже нереальною стала цензура заборони, коли можна було просто закрити небажаній інформаційний ресурс, або притягти його до відповідальності. Тепер спеціальні служби постійно перевіряють Інтернет на наявність інформаційних ресурсів забороненої тематики, керівництво окремих держав намагається ізолювати своїх громадян від Інтернет-джерел недружніх країн. Але заборонені та опозиційні ресурси швидко змінюють місця розташування (хостінг), назви та навіть орфографію написання ключових слів, за якими їх шукають. Прикладом може слугувати тривала і не успішна боротьба російських спецслужб проти інформаційного ресурсу Кавказ-центр.

Створення блогу (Інтернет-щоденника) займає зараз біля 15 хвилин, мінімального інформаційного веб-сайту - від 40 хвилин, а його перенесення на інший хостінг (навіть до іншої країни) - кілька хвилин, менше ніж треба для оформлення позивної заяви до суду.

Тому на цей час з'явився новий тип цензури: цензура інформаційного шуму. Сутність такої цензури полягає у реагуванні на небажані інформаційні повідомлення створенням нових, часто штучних інформаційних повідомлень, які мають поховати під собою небажану інформацію. Відслідковувати джерела таких повідомлень, що швидко розповсюджуються через перехресні посилання інформаційних сторінок та агентств дуже важко, а притягнути до відповідальності когось майже неможливо, бо всі посилаються одне на одного.

Таким чином створюються величезні, значною мірою неправдиві масиви інформації, які не можуть бути адекватно опрацьовані та сприйняті суспільством. Ми можемо впевнено казати лише про загальний емоційний фон, який створюється інформаційними хвилями і впливає на настрої суспільства.

Такі хвилі інформаційного шуму вже стали звичними для громадян України, які живуть в умовах постійної політичної боротьби, і викликають лише негативну реакцію і небажання людей розбиратися у потоках інформації, що виливають на них ЗМІ та Інтернет. Люди вже давно звикли, що всі засоби масової інформації є насамперед інструментом маніпулювання їхньою думкою, і, згадуючи кому належить той чи інший ресурс, легко здогадуються чого від них хочуть на цей раз. В цих умовах генератор інформаційних хвиль ризикує отримати негативну реакцію цільової аудиторії.

Інформаційна війна між Російською Федерацією та Грузією, яка супроводжувала реальні бойові дії, та до якої прилучилася Україна, показала нову зброю інформаційних війн.

Зараз окремі західні ЗМІ стверджують, що РФ виграла бойові дії, але програла інформаційну війну. Чи відповідає це дійсності? РФ дещо втратила позиції на міжнародному напрямі під час бойових дій, але швидко надолужила їх після закінчення.

Перед початком бойових дій ЗМІ РФ активно створювали негативні інформаційні поводи в російськомовному інформаційному просторі (неякісні грузинські товари, співпраця з НАТО, арешти грузинських кримінальних авторитетів у РФ тощо). Створюваний інформаційний шум містив правдиві та неправдиві відомості, непевні звинувачення, але емоційний фон, що було сформовано перед початком бойових дій був абсолютно певно негативний по відношенню до Грузії.

Отже початок бойових дій російське суспільство сприйняло позитивно і навіть з піднесенням, в тому числі російськомовні Інтернет-спільноти, які зазвичай не є прибічниками офіційної державної політики. Емоційний фон відключив логічний аналіз, і вторгнення на територію суверенної держави вітала більшість громадян РФ. Схожим чином була підготовлена світова суспільна думка до бомбардувань Белграду у 1999 р.

Російська сторона в інформаційній війні спочатку виглядала дещо пасивно, але дуже швидко мовчання стає зрозумілим - до інформаційної війни залучилася нова зброя. Інформаційна війна між Росією та Грузією виявила нову зброю, яка раніше була полем бою - Інтернет-спільноти, або соціальні мережі.

Інтернет-спільнота - це неформальне відкрите або закрите об'єднання людей за певними інтересами, які спілкуються за допомогою Інтернет. Ці об'єднання, зазвичай, досить динамічні: є постійні учасники, є випадкові та періодичні відвідувачі. Територіально учасники можуть знаходитись у будь якій країні, їх об'єднує лише мова та спільні інтереси (це можуть бути виховання дітей, рибалка, патріотизм, вирощування кактусів, економічні питання, тощо). До речі, деякі дослідники питань тероризму бачать у таких об'єднаннях модель динамічних терористичних організацій майбутнього. Одна з характерних рис таких спільнот - свобода, бо їх учасники можуть не знати справжніх імен одне одного, не бачити облич. До того ж учасники таких спільнот - це, як правило, найбільш освічена та соціально активна частина нації. Отже зазвичай такі спільноти знаходяться у пасивній протидії державі, в різній мірі засуджуючи її більш-менш неоднозначні кроки.

Інформаційна війна, що мала підготувати суспільну думку росіян до вторгнення в Грузію, була виграна РФ, а Інтернет-спільноти з аудиторії та поля бою перетворились на інструмент ведення такої війни. Дуже потужний через велику кількість залучених людей та великий ступінь довіри до традиційно вільних об'єднань. Кожна інформація, правильно введена до цільової спільноти одразу тиражується і розповсюджується без перевірки. За допомогою таких спільнот організовувалися атаки хакерів-патріотів на сайти Грузії, флеш-моби з одночасного розміщення десятками росіян англомовної антигрузинської інформації на сайтах Євросоюзу та Сполучених Штатів. За рахунок перехресних посилань та перепублікацій будь-яка негативна інформація про дії Грузії у вигляді свідчень очевидців миттєво розліталася Інтернетом. Весь Інтернет облітали фотографії грузинського президента, де він перелякано ховається від обстрілу та жує краватку перед камерами. Інформаційна війна була виграна, але як би не державою, а свідомими громадянами, які об'єдналися у Інтернет-спільноти.

Останнім часом Інтернет-спільноти активно використовуються і для створення негативного емоційного фону у громадян РФ щодо України. Наприклад, хвиля негативних обговорень України в російськомовному інформаційному просторі щодо використання масонської символіки (священної дельти) на купюрі 500 грн., яка знаходиться в оберті вже два роки. Приводом для обговорення було винесення на обговорення в дизайнерські Інтернет-спільноти результатів конкурсу дизайну валют, якого насправді не було.

Або штучна інформація про незаконне прийняття П.Ющенко, братом чинного президента України, сану архієпископа УПЦ КП. Ця явно неправдива інформація була поширена як через православні так і антіклерікальні Інтерет-спільноти, а потім без перевірки підхоплена російськими та навіть українськими Інтернет-виданнями із посиланнями одне на одного. Інформація легко спростовується, але негативний емоційний фон залишається.

Під час російсько-грузинської війни виник (і працює по цей час) знайомий прийом інформаційної війни проти України - її знов звинувачують у продажу потужної наступальної зброї переможеному псевдоагресору. Колись Україну звинуватили у продажу до Іраку жахливої зброї «Кольчуги», яка насправді є радарним комплексом. Тепер російські СМІ кажуть, що з української зброї грузини обстрілювали беззахисний Цхінвалі. Такі звинувачення та спекуляції спростовуються, але не швидко, і на міжнародному іміджу України залишаються відбитки безпринципного торговця зброєю.

До речі, на цей час існує суттєве занепокоєння українських експертів, що слідкують за створенням такого фону, викликає інтенсифікація антиукраїнського емоційного впливу на свідомість громадян РФ. Його інтенсивність знаходиться практично на рівні, що передує війні. Якщо зараз керівництво РФ розпочне бойові дії проти України, це буде схвально сприйнято абсолютною більшістю громадян Росії, як до того було сприйняте вторгнення в Грузію.

Взагалі, пасивність України в інформаційних війнах робить її легкою мішенню та дозволяє використовувати для покращення власного іміджу іншими гравцями інформаційних війн світової арени. Як правильно зазначив доктор політичних наук професор С.О.Телешун під час підведення підсумків російсько-грузинської війни для України, така пасивність викликана в першу чергу невизначеністю національних пріоритетів в зовнішній політиці, відсутністю чіткого розуміння національних інтересів і цілей України.

Така сама ситуація і у внутрішніх українських інформаційних війнах Зокрема у війнах корпоративних, які мають на меті створення умов для певних фінансових кіл для отримання надприбутків. В цих війнах позиція держави також вкрай слабка і невизначена. У цьому контексті спроба Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі взяти під контроль найбільші та найвпливовіші суспільні мережі «Живий журнал» та «В Контакте» викликали загальний негативний ефект. По-перше це розрекламували як український замах на мережеву демократію. По-друге, привід (діяльність порно-спамерів, з якими і так борються ці мережі) та засоби (офіційне звернення до керівництва) були вкрай несерйозні та недієві.

Інформаційні війни між фінансовими колами для завдання шкоди конкурентам (наприклад, повідомлення про банкрутство Приват-банку або ПІБ у Інтернет-спільнотах різних напрямів, що викликало значний відтік вкладів фізичних осіб і таки нанесло відчутний удар банкам) становлять суттєву загрозу безпеці України, бо розхитують економічну систему всієї держави. Так само як інформаційні війни, що створюють умови для гри на валютних курсах розхитують національну валюту, отже вимагають потужної інформаційної протидії з боку держави. На цей час держава не виступає як учасник таких війн.

У вересні-жовтні цього року було штучно створено паніку на валютному ринку України. Через невпевненість у банковій системі, яка начебто мала ось-ось рухнути через світову кризу. Люди кинулись забирати депозити та закуповувати валюту. Ця паніка посилилась масовою закупівлею доларів «Нафтогазом України» для розрахунків з Росією та необхідністю покупки великої кількості валюти приватними особами для погашення численних доларових кредитів, які були дуже вигідними на початку року. Але головним чинником є інформаційні маніпуляції навколо світової кризи та її впливу на Україну для спекуляції валютою, та підриву позицій банків конкурентів.

Наприклад, бізнесмен заходить до сторінки спільноти власників джипів і бачить повідомлення від користувача «Dermidont66», що страхувати машину у Приваті небезпечно, бо йому хтось казав, що банк на межі банкрутства. Потім на сайті спільноти мисливців він знаходить поруч з описом коштовної гвинтівки повідомлення від «Zaharych», що він би із задоволенням перестріляв з цієї гвинтівки правління банку, яке не повідомляє вкладників про назріле банкрутство. Після отримання такої інформації від «неангажованих джерел» власник фірми виведе свої активи з цього банку, і, якщо таких буде багато, банк зазнає відчутного удару. Таким чином через віртуальних кореспондентів «Dermidont66» та «Zaharych» конкурентами проводиться інформаційний удар по банку за допомогою Інтернет-спільнот. Причому цей удар орієнтований на певну цільову аудиторію - в даному випадку забезпечених людей, топ-менеджерів та власників бізнесу. І така інформація не аналізується отримувачем, як аналізувалася б інформація інформаційних агентств, вона просто береться до відома, як від товариша по рибалці або сусіда. І неможливо притягти до відповідальності анонімних агітаторів, які висловлюють свою думку, наприклад, в коментарях до новин.

Тема світової фінансової кризи та її впливу на Україну залишається основною в рейтингу маніпуляцій свідомістю українців.

Різні партії та особистості в боротьбі за владу критикують уряд, погрожують акціями протесту, змагаються ефектними антикризовими програмами, уряд списує власні проблеми на світову кризу, банки переглядають кредитні угоди, притримують депозити та спекулюють валютою, прикриваючи все це світовою фінансовою кризою, радикальні політики отримують нову аудиторію, яка буде здатна громити багаті квартали, коли досягне критичної маси. Вже починається маніпуляція свідомістю цього протесаного електорату. Люди, що потрапили у скрутне матеріальне становище через кабальні кредитні угоди банків, через затримки заробітної платні, примусові неоплачувані відпустки, скорочення і просто через інфляцію, стають благодатним об'єктом інформаційних маніпуляцій.

І вже всі політики одночасно перекладають провину за економічний і політичний кризи один на одного, намагаючись очолити невдоволених. Хочеться сподіватися, що колосальний політичний досвід українців, який вони отримали за останні роки надасть їм певний імунітет проти намагань політиків зробити з них гарматне м'ясо. Але однієї свідомості українців замало.

Держава має чітко визначити свої пріоритети в інформаційній сфері та зайняти активну позицію в інформаційних війнах. Необхідно ефективно (а отже неявно) втручатися у інформаційні війни на рівні Інтернет-спільнот як на зовнішньополітичному так і на внутрішніх фронтах, та відстоювати національні інтереси України та інтереси її громадян у безкінечних війнах між політиками та між олігархами. Це дозволить запобігти хоча б тим кризами, які спровоковані такими війнами.