Телешун С.О., Рейтерович І.В.
Кризові явища, що охопили політичну систему України, насамперед, пов’язані з особливістю формування «нових демократій», які характеризуються потужною політичною поляризацією суспільства, економізацією усіх сфер політики, правовим нігілізмом, де кожний правовий чи конституційний акт розглядається з позицій тактичної доцільності здобуття чи утримання влади, ніж довгострокових державних інтересів та тимчасовою дегуманізацією політичної культури.
Наріжним каменем основних протиріч є боротьба за контроль над власністю і розподілом функціональних повноважень, що регулюють взаємовідносини між власниками та контролюють бюджетні ресурси. Крім того, структурні зміни всередині суспільства істотно корелюються потужними зовнішньополітичними впливами з боку основних світових та регіональних лідерів, які намагаються формувати підконтрольні їм групи впливу для реалізації власних національних інтересів.
Україна знову, як і 1991 року, опинилася на перехідному етапі формування «нових-старих» правил гри. Після «романтично-номенклатурного», «державно-капіталістичного» і «олігархічно-демократичного» етапів українське суспільство увійшло у фазу «корпоративної демократії» (або «легалізаційного періоду»), де обмежена кількість політико-економічних гравців за допомогою фінансів, політико-корупційних послуг, інформаційних маніпуляцій, а також судової системи фактично сформувала нові правила гри, які усунули громадян від прямого впливу на політичні процеси, унеможливили інтелектуальну і кадрову конкуренцію, підмінивши їх «партійним та імперативним квотуванням».
Виникає ситуація, при якій формується штучний розрив між інтересами політико-економічного істеблішменту, що приймає доленосні рішення, і громадянами – платниками податків, яких ми називаємо середнім класом. За цих умов формат стосунків між ними змінюється, починає пробуксовувати «соціальний ліфт», який є постачальником «нових ідей і нових людей» від однієї соціальної групи до іншої, який є запорукою життєздатності суспільства та стабільності його політичних і державних інститутів.
У даному контексті одним з основних чинників сучасного політичного та економічного життя України є існування так званих фінансово-політичних груп, які можуть реально впливати на хід політичних та соціально-економічних процесів та визначають значною мірою основні вектори розвитку суспільства, напрями його демократизації, а також місце країни у світовій економічній та політичній системі.
Виникнення фінансово-промислових груп та їх подальша трансформація у фінансово-політичні угруповання зумовлені об’єктивними та суб’єктивними чинниками перехідного періоду. Їх існування стало неминучою ознакою епохи так званого «початкового накопичення капіталу» фактично для всіх постсоціалістичних країн. Водночас у країнах Центрально-Східної Європи становлення великого бізнесу відбувалося у контексті основних принципів демократичного та відкритого суспільства, що передбачало максимальне відокремлення бізнесу від влади (проте не від політики), створення формальної інституціональної системи взаємовідносин у трикутнику «влада – фінансово-політичні групи – суспільство». У свою чергу в Україні та Російській Федерації у кінці 1990-х років створено неформальну інституціональну систему, головною ознакою якої є активна участь бізнес-еліти в політичному житті держави.
В українському суспільстві нині значна увага з боку влади в публічній політиці декларативно приділяється проблемам розвитку малого та середнього бізнесу, його участі у процесах державотворення і становлення інститутів громадянського суспільства. Проблеми ж розвитку фінансово-політичних груп на державному рівні свідомо оминаються, що пояснюється, по-перше, їхнім тісним зв’язком з владою, що сприяє функціонуванню тіньової політики, по-друге, переважно негативним сприйняттям діяльності великого бізнесу з боку українського суспільства. По-третє, фінансово-політичні групи, з одного боку, зацікавлені у легалізації своєї діяльності, з іншого – намагаються обмежити контроль з боку інститутів громадянського суспільства, встановивши для цього патронат над основними загальнонаціональними засобами масової інформації.
У сучасній зарубіжній науковій літературі окремі проблеми формування та політичного виміру діяльності фінансово-промислових груп у державах перехідного типу досліджені в працях А. Бруста, А. Круассан, І. Кузес, В. Меркель, Л. Нельсона, А. Ослунда, А. Пшеворського, Д. Старка, Д. Хеллмана, С. Холмса, А. Шайо, Л. Шеллі та ін.
На теренах колишнього СРСР причини створення фінансово-промислових груп, особливості їх трансформації у фінансово-політичні угруповання, ступінь впливу на прийняття загальнодержавних рішень розглянуті у працях М. Афанасьєва, І. Беляєвої, О. Гаман-Голутвіної, А. Зудіна, О. Криштановської, Н. Лапіної, Б. Нємцова, Я. Паппе, С. Перегудова, А. Соловьєва, М. Урнова, Г. Явлінського, А. Яковлєва.
Проблемні аспекти функціонування фінансово-політичних груп в Україні, визначення їх характерних рис, ступеню впливу на політичні та соціально-економічні процеси, забезпечення політико-правового статусу знайшли відображення у роботах вітчизняних науковців: К. Бондаренко, Л. Верховодової, А. Гальчинського, В. Двойних, В. Дементьєва, О. Дергачова, О. Долженкова, А. Колодій, О. Куценка, О. Лісничука, О. Пасхавера, Ю. Пахомова, О. Полішкарової, В. Сіденка, О. Соскіна, І. Стулової, Л. Супліна, О. Сушка, С. Телешуна, М. Томенка, О. Турчинова.
Разом з тим, позитивно оцінюючи результати досліджень, що викладені у вітчизняній та закордонній історіографії, необхідно зазначити, що в цілому системне осмислення багатоаспектних проблем, пов’язаних з теорією та практикою дослідження діяльності фінансово-політичних груп та їх впливу на процеси прийняття політичних рішень в державі перебуває на початковому етапі.
У вітчизняній історіографії на сьогоднішній день наявний суттєвий брак синтетичних наукових досліджень, які б приділяли спеціальну увагу проблемам, пов’язаним з теорією та практикою дослідження діяльності фінансово-промислових груп, їх політико-правового статусу та подальшої трансформації у фінансово-політичні групи. Крім того, достатньо часто дослідження щодо політичного виміру фінансово-політичних груп виступали як один із засобів політичної боротьби.
Малодослідженими залишаються механізми впливу фінансово-політичних груп на керованість політичними та соціально-економічними процесами в державах перехідного типу; перспективи легалізації існуючої системи кулуарного лобізму в Україні; аналіз нових тенденцій взаємовідносин у трикутнику «влада – фінансово-політичні групи – суспільство».
Підсумовуючи, зазначимо, що все вищезазначене і обумовило вибір авторами статті теми дослідження, що знайшло відображення у науковій праці «Вплив фінансово-політичних груп на прийняття стратегічних рішень у сфері політики та економіки: українські реалії».
Немає коментарів:
Дописати коментар