понеділок, 9 червня 2008 р.

ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОЇ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ


Довгань Людмила


Загальну характеристику політики щодо молоді, яка проводиться сьогодні в Україні, дає Декларація „Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні”, прийнятій у грудні 1992 р., в якій зазначається: „Державна молодіжна політика – це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України”.
Основу сучасного національного молодіжного законодавства становлять закони України: “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”; “Про молодіжні та дитячі громадські організації”; “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”; “Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки”. А також близько 30 нормативно-правових актів (указів та розпоряджень Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради України), що спрямовані на сприяння соціальному становленню та розвитку молоді, соціальну роботу з молоддю, діяльності молодіжних громадських організацій .
Однак, сучасний стан справ у молодіжному середовищі свідчить про те, що державні механізми забезпечення інституційних, організаційно-правових, соціальних, політичних та інших умов для найповнішого використання молодою людиною своїх прав і свобод не спрацьовують в повній мірі. Як один із прикладів цього, можемо навести факт призупинення у 2005 році дії Закону України “Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю” від 4 листопада 2004 року, № 2150-IV.
Однією з причин такого стану, на думку автора, є очевидні недоліки, що мають місце у молодіжному законодавстві. Адже в самому основоположному документі, Декларації „Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні”, визначено, що державна молодіжна політика в Україні “здійснюється: в інтересах молодої людини, суспільства, держави; з урахуванням можливостей України, її економічного, соціального, історичного, культурного розвитку і світового досвіду державної підтримки молоді”.
Таке визначення дає підстави стверджувати, що в Україні реалізуються лише ті напрямки державної політики щодо молоді, які відображають лише спільні інтереси молодих громадян та держави. Проте ця спільність, як показує практика, не завжди співпадає з інтересами тих людей, які мають юридичні підстави їх сьогодні представляти. Як наслідок, формально виражена діяльність представників влади в узгодженні та деталізації напрямків роботи відповідних державних структур щодо “вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян; допомоги молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив; залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України”.
Український дослідник Перепелиця М.П. у своїй роботі “Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект)” зазначає, що “світовий досвід формування і здійснення молодіжної політики свідчить, що державне регулювання в цій сфері є найбільш складним питанням, і ефективність такої політики знижується як у разі перебільшення ролі державних заходів, так і за дуже обмеженого використання державних механізмів”.
Тому для вивчення, виявлення закономірностей функціонування та перспектив розвитку державної молодіжної політики дослідники намагаються класифікувати її за певними ознаками, створюючи відповідні моделі. Найбільш відомими у світі є три моделі:
• Шведська модель – передбачає значне втручання держави у відносини суспільства та молоді. Вплив держави на вирішення молодіжних проблем найперше здійснюється через фінансування та створення мережі державних чи державою фінансованих, спеціалізованих закладів, а також через фінансову підтримку молодіжних організацій;
• модель США – визначає, що держава бере на себе обов’язки, причому обмежені, вживати заходів стосовно соціально незахищених і “неблагополучних” категорій молоді, але й у цьому випадку державою регулюються лише окремі аспекти соціального становища таких молодих людей;
• модель Німеччини – передбачає при наявності потужної законодавчої бази помірне втручання держави в життя і справи молоді та надання державної допомоги тим молодим людям, кому вона вкрай необхідна, а також залучає широкий загал молоді до вирішення власних проблем.
Своєрідність здійснення державної молодіжної політики країн з розвинутою демократією визначається тим, що молодь, її громадські об’єднання одночасно є як об’єктом, так і суб’єктом її здійснення. Тому, враховуючи світовий досвід, орієнтирами для реалізації державної молодіжної політики в Україні, на думку автора, мають стати:
• відхід від патерналізму;
• нові підходи до аналізу проблем, інтересів та здібностей молоді;
• сприйняття молоді як партнера в соціальних, економічних та політичних процесах;
• активна та безпосередня участь молодих громадян через представництво громадських організацій у розробці та здійсненні цієї політики;
• підтримка молодіжних ініціатив державними структурами.
Наразі в Україні влада, беручи за основу принципи, на яких ґрунтувалась молодіжна політика ще за радянських часів, не спроможна запропонувати власну адаптовану до викликів сьогодення модель державної політики щодо молоді. Неузгодженість та неспівпадіння як політичних, так і соціально-економічних інтересів двох сторін, призвела до тих проблем, які, як засвідчує досвід країн з розвиненою демократією, неможливо вирішити без надання молоді законодавчо закріплених підстав бути творцями та реалізаторами цієї політики. Тобто не лише її об’єктом, а повноправним суб’єктом.

1 коментар:

Анонім сказав...

Благодаря за един интересен блог