ФУНКЦІОНАЛЬНА РОЛЬ «СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ» В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Мельник Оксана,
аспірант кафедри політичної аналітики і прогнозування НАДУ при Президентові України

Серед науковців та політиків розмови про необхідність існування середнього класу ведуться вже не один рік. Актуальність вивчення даного суспільного феномену полягає в тому, що перспективи створення процвітаючої української держави багато в чому пов’язані з формуванням середнього класу, як соціальної бази ринкових реформ і активної суспільної сили, що виражає і відстоює інтереси всього суспільства. Середній клас займає проміжне положення між вищими і нижчими класами суспільства, він бере на себе інтегруючою функцію, виступає стабілізуючим посередником між цими протилежними соціальними класами, який урівноважує суспільство і тим самим пом’якшує протистояння між ними.
Представники середнього класу є прихильниками еволюційного типу розвитку суспільства, це ті, хто досяг власного добробуту і ваги в суспільстві завдяки власним зусиллям і здібностям і, тому зацікавлений в збереженні того ладу, який надав подібні можливості. Тому середній клас розглядається як стабілізуючий чинник соціально-економічної системи, який підтримує її в рівновазі.
Сьогодні існує велика кількість різноманітних підходів до визначення «середнього класу», окреслення його основних рис та суспільно-політичних і економічних функцій, дослідження цього суспільного феномену, викликає інтерес ще й з точки зору прогнозування можливої соціальної напруженості, подальшого розвитку всього суспільства, дозволить визначити характер взаємовідносин політичних інститутів і «середнього класу» в процесі реалізації власних функцій в подальшому.
Пошук шляхів формування середнього класу ґрунтується перш за все на забезпеченні рівня доходів і рівня життя, при яких представники середнього класу можуть реалізовувати свої громадянські свободи, як в частині особистої свободи, так і в частині реалізації своїх потенційних можливостей в економічній діяльності, а також в частині накопичення власності, що дає можливість збільшувати доходи. Саме гарантія стабільності щодо володіння власністю є генератором проведення реформ в будь-якій державі. Наявність власності у громадян можна розглядати як основу для самоствердження і самореалізації, саморозвитку, особистої безпеки, опори для сім’ї, нації і в цілому держави. Тільки людина-власник відчуває своє значення в суспільстві, свою роль в реалізації суспільних інтересів, а без власності населення перетворюється на аморфну масу, повністю контрольовану державою, тому суспільство зацікавлене в тому, щоб право власності мали всі громадяни.
Середній клас - це основна частина соціальної структури суспільства з розвинутою ринковою економікою, його основу складають дрібні, середні власники та підприємці: фермери, менеджери, державні службовці, вчені, лікарі, адвокати, високооплачувана частина інженерно-технічних працівників та висококваліфікованих робітників, люди вільних професій (актори, спортсмени, музиканти, письменники) тощо. У економічно розвинених країнах середній клас має можливість одночасно реалізувати свої особисті свободи і здатність до активної економічної діяльності, він забезпечує високу продуктивність праці і виступає, як основним платником податків держави, так і наймасовішим внутрішнім інвестором, має можливість пристосування і вчасного реагування на зміни економічного, технологічного та соціально-політичного характеру.
Середній клас є економічною опорою розвинутих держав, тому вкрай необачно недооцінювати його роль. Проте для цього необхідно, як мінімум, розуміти, за яких умов, тих або інших, громадян можна відносити до середнього класу, які критерії, можна використати з метою визначення українського середнього класу. Щоб у подальшому створити умови для розвитку та посилення цього соціального явища в українському суспільстві.
Свого соціально-політичного значення середній клас набув лише наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у період розвитку капіталістичного суспільства, перші згадки про термін „середній клас” зафіксовані в „Оксфордському словнику англійської мови” у 1766 р. в період раннього розвитку капіталізму (в той час до середнього класу зараховували крамарів, ремісників, різний „майстровий” люд).
Критерії віднесення до середнього класу змінювались протягом історичного розвитку суспільства загалом і спочатку були економічні, з часом до них додалися політичні, культурні і власне соціальні:
• рівень економічного добробуту, що дає змогу за¬безпечити достатній рівень життя;
• соціальний капітал: наявність освіти та кваліфікації, загальний рівень культури, що дає можливість виконувати висококваліфіковану працю та мати відповідний соціально-професійний статус;
• економічна поведінка з орієнтацією на ринкову форму господарювання, економічну свободу, самостійність і неза¬лежність;
• соціально-психологічна спрямованість на сімейний добробут, індивідуальний усебічний розвиток особи;
• критерій самоідентифікації – ототожнення себе з середнім класом;
• престижність трудової діяльності, кола спілкування, способу життя, наявність широких соціальних зв’язків, контактів, соціальних взаємодій.
Таким чином середній клас - це групи людей, що мають спільний соціальний статус, відповідні йому обсяги влади, розміри і форми отримання доходу і які дотримуються певного способу життя.
Виходячи з того, що жоден із перелічених критеріїв не дає можливості остаточно дати визначення сучасного середнього класу навіть у розвинених країнах світу, вважаю за потрібне описувати середній клас ще й через виконувані ним функції. Саме це дасть можливість шляхом перенесення західних стандартів на передумови формування українського середнього класу зробити об’єктивну оцінку перспектив формування середнього класу в Україні:
- Соціально-економічна функція - середній клас, впливає на ефективний розподіл та рівновагу економічної влади у суспільстві (справедливість доступу до ресурсів та розподілу доходів);
- Економічна функція – середній клас основний наповнювач державного бюджету країни, найпотужніший інвестиційний потенціал країни;
- Стабілізуюча суспільна функція – прагнення середнього класу до вирішення соціальних конфліктів та протиріч еволюційним шляхом, середній клас вирізняється своєю раціональною поведінкою, як на політичній арені, так і на ринку споживання.
- Освітня функція – середній клас сам по собі є носієм як високого, так і достатнього рівня освіти для забезпечення відповідного рівня життя;
- Функція соціального контролю - через інститути громадянського суспільства середній клас впливає на державні та політичні інститути;
- Функція управління суспільним розвитком – середній клас характеризується інтересом до суспільних справ і стану економіки, розумінням своїх соціальних обов’язків і пошаною до закону;
- Відновлювальна функція – висока здатність пристосовуватись до умов суспільної трансформації, можливість представників середнього класу самореалізовуватись в періоди економічної чи політичної нестабільності (транзитивні суспільства), здатність реагувати на виникнення нових технологій і зростання конкуренції в умовах глобалізації;
- Функція носія культурних традицій та культурного інтегратора;
- Соціально-правова функція – середній клас прагне займатися своєю економічною діяльністю легально в відкритому та рівноправному правовому полі, мета середнього класу - «чесні правила гри»;
- Політична – середній клас – це носій політичної свободи. Він не такий бідний і темний, щоб бути легкопідкупним, і не настільки віддалився від загальнодержавних інтересів, щоб перетворитися на олігархію.
Сьогодні в Україні соціальна структура носить біполярний характер, середній клас не розвинений та малочисельний. Викликає сумнів доцільність використання основного економічного критерію для виокремлення середнього класу в українському суспільстві, виконання ним своєї економічної функції не можливе, з одного боку із-за високого ступеня «тінізації доходів» та відсутності соціальної відповідальності бізнесу. З іншого боку структура витрат переважної більшості українських домогосподарств свідчить про відсутність реальної можливості робити заощадження і тим самим забезпечувати стабільність власного матеріального становища.
У результаті приватизації і акціонування українських підприємств доступ до ресурсів отримала лише невелика група осіб, яка шляхом лобіювання через владні інституції реалізує власні інтереси та впливає на прийняття соціально-політичних рішень. Низький рівень життя більшості громадян обумовлений ще й відсутністю доходів від володіння приватизованим майном та дрібного акціонування підприємств, що негативно впливає на психологію власника. В Україні, як у професійних рамках, так і на регіональному рівні, прослідковується значна диференціація доходів, що в свою чергу поглиблює соціальну напруженість.
Слабке законодавство щодо захисту прав власності, в свою чергу, призводить до нестабільності економічного пожвавлення в економіці України. Проте ця ознака характерна для країн з перехідною економікою. Тож, на мою думку, потенціальний середній клас перебуває в очікуванні позитивних реакцій державних та політичних інститутів на потребу у внутрішньому інвесторі країни та соціально-політичному «стабілізаторі», а також створенні цими інститутами умов для виконання середнім класом своїх функцій.
Одночасно держава і досі не здатна створити загальні «правила гри», як для захисту приватної власності, так і створення умов для розвитку підприємництва. Проте, проблема полягає не в умінні чи не вмінні створити нормативно-правову основу розвитку середнього класу, проблема лежить у сфері інтересів владних інститутів при створенні умов для розвинення та зміцніння цього соціального явища. Концентрація економічної та політичної влади в руках основних фінансово-промислових груп та широкий вплив транснаціональних корпорацій на прийняття владних рішень веде до використання державних інститутів як інструменту, за допомогою якого вони позбавляються конкуренції на шляху до розподілу ресурсів. Зрозуміло, що зміцнення як економічних, так і політичних позицій середнього класу представляє загрозу для подальшого антисоціального розподілу національних ресурсів. Насьогодні, основним політико-економічним гравцям краще мати справу з розрізненою масою середніх шарів та якнайдовше затягнути у часі утворення громадянського суспільства. Тому абсолютно логічним виглядає відсутність на даному історичному етапі зацікавленості цих основних гравців у становленні потужного середнього класу – основи формування громадянського суспільства в Україні.
Доктор політичних наук, професор Сергій Телешун у своїй статті «Політики зламали «ліфт», газета «День» (№109, 7 липня 2007 р.), висловлює думку про те, що в українському соціумі йде процес великого розчарування, накопичення цивільної агресії. Люди втратили віру в можливість мирного і конструктивного рішення питань для задоволення власних потреб. На сьогодні партії не стали адекватними соціальними структурами, які відображають інтереси суспільства.
Спроба отримати «надприбуток» (в широкому розумінні слова) у всіх сферах суспільного буття, незалежно від форм власності і місця в політичній ієрархії, без урахування суспільних інтересів значної (до 40%) частини населення, провокує соціальну і правову апатію, унеможливлює відкриту інтелектуальну конкуренцію і вихолощує принципи реальної демократії, тим самим звужуючи вплив громадянського суспільства на державні інститути та обмежуючи доступ значних верств населення до соціальної інфраструктури та власності. Українські громадяни не зрозуміють своєї власної ролі і долі в суспільно-політичних процесах, а особливо у сфері прийняття державних рішень, від яких залежить його майбутнє.
На думку С.Телешуна, криза «нестійкої» ідеології і державно-правової системи країни може стати передумовою розвитку тероризму в Україні, коли з’являються різні опозиційні групи - політичні, соціальні, національні, релігійні, що ставлять під сумнів легітимність чинної влади і всієї системи управління. Якщо ці групи дійдуть висновку, що не зможуть добитися своєї мети законним шляхом, то можуть вдатися у своїй політиці до тероризму як засобу тиску на інститути влади і громадську свідомість. Одним з факторів політичної нестабільності може бути неможливість для значної частини громадян повноцінно реалізувати свої права і свободи, а також те, що існує мало ознак класичної демократії. А це обумовлюється недосконалістю українського законодавства, непрозорістю ухвалень політико-економічних рішень владними структурами, слабкістю інтелектуальної конкуренції та системного контролю за реалізацією ухвалених рішень, високим рівнем корупції в системі державної влади. Ці фактори можуть реально порушити систему суспільних зв’язків, а, отже, й створити „суспільство постійного ризику”, при якому тероризм знаходитиме підтримку значної частини громадян.
Політичні еліти повинні враховувати нагальну необхідність будівництва такого суспільства, де громадянин стане соціокультурною, економічною та інформаційною одиницею, вирішення питання єдиної ідентичності політичного істеблішменту та створення традицій у дотриманні владних домовленостей, проте політичний компроміс неможливий без активної участі українського народу, які легітимізують політичну волю основних гравців. У разі, якщо цього не відбудеться, ми маємо перспективу зіткнутися з одного боку з проявами авторитаризму, з іншого - з постійно діючими рецидивами незбалансованої системи з ознаками квазідемократичних цінностей.
Отже, з урахуванням функціональної складової ідентифікації середнього класу в структурі українського перехідного суспільства, можна сказати, що в даний час в Україні не існує середнього класу, який би по масштабах і виконуваних функціях відповідав би розвиненому середньому класу. Проте на сьогодні, можна відзначити існування потенційного середнього класу який, при створенні певних умов з боку, як держави, так і політичної еліти, зможе накопичити ознаки ідеального і трансформуватися в ефективний середній клас.
В Україні потреба владних інституцій у середньому класі виникне після остаточного завершення процесу розподілу державної власності та політико-владних повноважень. До цього часу у владних інституцій виникне нагальна потреба в існуванні соціального прошарку, який стане «амортизатором» для зняття соціальної напруги в суспільстві.
Саме влада стане замовником соціальних, економічних, нормативно-правових реформ, направлених на формування середнього класу, враховуючи те, що середній клас зацікавлений у політичній та економічній стабільності своєї країни, політичні та державні інститути будуть зацікавлені у створенні умов для реалізації можливостей середнього класу, а саме: активно брати участь у процесі формування влади та прийняття економічних та соціально-політичних рішень. Суспільство потребуватиме від влади основних гарантій, які першочергово стануть основою для виконання середнім класом своїх суспільних функцій. Реалізація цих гарантій дозволить створити умови для соціального діалогу між політичними, державними інститутами і суспільством, дасть можливість створити в Україні основи для підвищення ролі середнього класу в суспільстві та його кількісного зростання:
1. Соціально-політичні гарантії:
- збереження сталого політичного ладу;
- підтримка еволюційного характеру реформ.
2. Соціально-економічні гарантії:
- забезпечення власних біологічних потреб;
- створення умов для інвестиційної діяльності.
3. Юридичні гарантії:
- умови доступу до формування та прийняття управлінських та політичних рішень;
- доступ до інформації;
- захист усіх форм власності.
4. Соціально-культурні гарантії:
- рівень освіти та культури;
- створення умов для підвищення соціального статусу;
- забезпечення конкурентного середовища.
Сьогодні в країнах розвиненої економіки під впливом технологічних змін посилюється інтелектуальне, культурне і, як наслідок, економічне розшарування раніше єдиного середнього класу. Тому необхідно врахувати цю тенденцію щоб уникнути економічного і соціального колапсу в Україні. Світова тенденція різкого скорочення представників середнього класу, як наслідок переходу наукомісткого постіндустріального суспільства до інформаційного (економіка не потребує наявності великого і чисельного класу управлінців та професіоналів) не повинна вдарити по українському суспільству. Українська держава має сприяти доступу громадян до якісної освіти і розвитку інтелектуальних здібностей, тим самим створити можливості для підвищення соціального статусу якомога більшої частини населення.