Зроблено аналіз стану становлення публічної політики в Україні. Класифіковано принципи публічної політики. Окреслено коло основних суб’єктів, виділено тенденції та означено основні напрями подальшого розвитку публічності політичних процесів в Україні.
Ключові слова: публічна політична діяльність, публічна політика, принципи публічної політики, суб’єкти публічної політики.
Постановка проблеми. Формування засад громадянського суспільства, розбудова правової держави, потреба нейтралізації негативних тенденцій, посилення тиску на діяльність урядових структур з боку суспільства, необхідність формування засад публічної політики в Україні вимагають розуміння складних механізмів публічної діяльності.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значною мірою формуванню сучасного бачення ролі публічності в системі вироблення та реалізації державної політики сприяли праці таких зарубіжних та вітчизняних вчених як : А.Ахременка, Е.Квейда, П.Брауна, Д.Белла, І.Бестужева-Лади, В. Авер’янова, С.Телешуна, О.Пухкала, І.Рейтеровича, Ю.Сауха, С.Ситник, О.Титаренка та ін.
Проте, незважаючи на досить значну кількість праць, питання становлення публічної політики в Україні є недостатньо розробленим.
Мета статті. Проаналізувати тенденції становлення публічної політики в Україні.
Виклад основного матеріалу. Глобальні ризики, які загрожують світу, сформували нові виклики у сфері публічної політики [1], як форми політичного процесу, що реалізується в публічному просторі, підтримується інформаційно-комунікаційними ресурсами та представлена комплексом прозорих вертикальних та горизонтальних взаємодій його учасників.
Особливістю сучасних політичних процесів є значне зростання вимог, які суспільство пред’являє політичній системі, що спонукає державу перекладати деякі функції на інших, недержавних, акторів, які все активніше включаються у процеси вироблення політики, спрямованої на забезпечення суспільних інтересів і задач.
В Україні, запити на публічну політику були зумовлені тим, що численні групи інтересів отримали реальну можливість брати участь у формуванні політичного порядку денного, впливати на процес розроблення й втілення політичних рішень, та, спільно з всіма учасниками політичного процесу, вибудовувати складну мережу взаємозв’язків (рис.1.):
Суб’єкти публічної політики. Рис. 1.
Належачи до різних організацій та представляючи іноді протилежні інтереси, численні дійові суб'єкти утворюють комунікативними взаємодіями сфери щодо гармонізації соціальних інтересів. А тому, лише конструктивна взаємодія всіх суб’єктів політичного процесу забезпечує публічне вироблення ефективних стратегічних завдань, від вирішення яких залежить майбутнє держави. Перевагою такої публічної реалізації політики є те, що вона сприяє:
· забезпеченню відкритості й прозорості дій органів державної влади та місцевого самоврядування, активізації участі всіх інших суб’єктів політичного процесу у формуванні, виробленні та реалізації політичного курсу [2];
· налагодженню зворотнього зв’язку з громадськістю, публічного діалогу,
партнерських стосунків органів державної влади та інститутів громадянського суспільства, підвищенню ефективності механізму залучення громадськості до розроблення та реалізації державної політики;
· засобам масової інформації в наданні суспільству можливості не лише знайомитися з перебігом подій, з позицією політичних та громадських лідерів, виступати основним каналом передачі інформації, в тому числі і політичної, а й бути каналом впливу на суб’єкти публічної політики;
· підтриманню публічності відносин влади та бізнесу [3];
· співпраці суб’єктів політичного процесу з представниками фахових наукових знань та з незалежними аналітичними центрами, що є невід’ємним елементом демократичної політичної культури.
Особливістю публічної політики є те, що як держава, так і громадянське суспільство вимушені апелювати до громадян, потребуючи схвалення та суспільної підтримки обраного варіанта рішень та дій. Адже політика реалізується як через суспільство, так і через державні інститути публічної влади. Саме тому, намагаючись досягти підтримки та ефекту мобілізації суспільства, держава, використовує сучасні методи формування громадської думки. Разом з тим публічна політика, регламентована демократичними процедурами, легітимізує громадську думку, створює контрагента в особі громадськості, готового до діалогу. Саме у результаті такого діалогу відбувається легітимація влади. Цінність публічної політики полягає в тому, що вона є необхідною умовою існування сильної демократичної держави та одночасно головним атрибутом розвинутого громадянського суспільства.
Як слушно зазначає С.Телешун, публічна політика - це перш за все легітимний спосіб формування стратегічних політико-економічних рішень та публічне схвалення політики як засіб проведення державної політики. Тобто та ж сама соціогуманітарна політика може реалізовуватися і без використання демократичної процедури. Проте сама публічна політика з використанням демократичних засобів мобілізації суспільства може виступати як напрям легітимації владних структур [4].
Отже, публічна політика (public policy), як політика суб’єктів публічного управління, що заснована на механізмах публічного узгодження інтересів заінтересованих сторін, спрямована на досягнення суспільнозначимих цілей та вирішення суспільноважливих завдань [5].
Аналізуючи феномен сучасної української публічної політичної діяльності варто відмітити поступове становлення принципів публічної політики:
- утвердження гласності: свобода слова, відсутність монополії на засоби масової інформації, наявність альтернативних ЗМІ;
- формування засад політичного плюралізму: свобода конкуренції та суперництва політичних еліт, зокрема правлячої політичної еліти та опозиційної;
- законодавче закріплення соціальної мобільності еліт шляхом встановлення терміну перебування при владі виборних та призначених осіб;
- формування розуміння потреб щодо дотримання балансу інтересів різних соціальних сил як важливий елемент демократичного розвитку суспільства та економічної стабільності держави;
- виокремлення законодавчих основ необхідності дотримання демократичних процедур політичного процесу;
- формування загального прогресивного поступу щодо становлення публічної діяльності, пов’язаного з розвитком громадянського суспільства в Україні.
І все ж, якщо розглядати публічну політику як низку послідовних рішень, прийнятих різними публічними суб’єктами [6,с.11], варто враховувати наявність чинників, що сприяють її формуванню (рис.2.):
Чинники публічної політики Рис. 2.
Одним з інструментів публічної політики є впровадження електронного урядування, т.б. такої форми організації державного управління, яка сприяє підвищенню ефективності, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій, орієнтованих на задоволення потреб громадян.
Впровадження електронного врядування є нагальною потребою у зв’язку із наявністю таких першочергових завдань, як:
ü забезпечення якісно нового рівня управління державою та суспільством в цілому;
ü вдосконалення взаємодії між органами державної влади, бізнесом та громадянами;
ü необхідність підвищення:
· рівня довіри суспільства до влади;
· якості державних послуг;
· зниження витрат на утримання державного апарату.
ü підвищення активності громадян та бізнесу у формуванні та реалізації політико-адміністративних рішень;
ü підвищення конкурентоспроможності національної економіки та міжнародного іміджу України;
ü зменшення адміністративного навантаження на організації та громадян, пов'язаного з поданням в органи державної влади необхідної інформації, зниження кількості звернень громадян в органи державної влади для надання послуг і скорочення часу очікування за рахунок підвищення оперативності взаємодії органів державної влади на основі інформаційно-комунікативних технологій;
ü гарантування рівня інформаційної відкритості та прозорості діяльності органів державної влади, підвищення рівня довіри та взаємодії, скорочення витрат часу на реалізацію людиною і громадянином своїх конституційних прав та обов'язків за рахунок створення нових та модернізації діючих відомчих сайтів у мережі Інтернет.
З метою інтенсифікації процесу е-урядування:
· схвалено Концепцію Національної програми інформатизації;
· сформульовані Основні засади розвитку інформаційного суспільства України на 2007 – 2015 роки;
· прийнято понад 15 Постанов Кабінету Міністрів України, які формують загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплюють право особи на інформацію в усіх сферах суспільного та державного життя України;
· створені Центри надання адміністративних послуг, в яких надаються адміністративні послуги через адміністратора шляхом його взаємодії з суб’єктами надання адміністративних послуг.
Проте, станом на 1 січня 2014 року, створено лише 120 таких центрів, всього їх має бути 684 [7].
Ефективному впровадженню електронного урядування протидіють ряд факторів:
· недостатня сформованість нормативно-правового забезпечення;
· недостатній рівень національної інформаційно-комунікаційної інфраструктури;
· низький рівень фінансування та ефективності використання наявних ресурсів;
· низький рівень інформатизації окремих галузей економіки та регіонів;
· недостатній рівень володіння інформаційно-комунікаційними технологіями серед державних службовців та громадян в цілому;
· складний процес адаптації громадян до соціальних інновацій.
Феноменом становлення публічної політики в Україні є той факт, що на загальнодержавному рівні, не в повній мірі підготовлено фахівців у цій сфері державного управління. На вимогу часу, вперше в державі, з 2008 року в Національній академії державного управління при Президентові України кафедрою політичної аналітики та прогнозування (завідувач- професор Телешун С.О.) відкрита нова спеціальність «Публічна політика та управління» за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки «магістр» на денній, заочній та вечірній формах навчання. З метою забезпечення навчального процесу щодо підготовки висококваліфікованих фахівців професорсько-викладацьким складом кафедри розроблено, відповідно до Європейських стандартів, 24 дисципліни з Публічної політики та управління, серед яких:
· Публічна політика як соціальне явище;
· Філософські основи публічної політики;
· Теорія та практика аналізу публічної політики;
· Політичні інститути та процеси публічної політики;
· Реформування управління та публічна політика;
· Формування публічної політики та системна модернізація суспільства: прогнозування ризиків та перспектив;
· Механізми реагування на виклики публічної сфери у системі забезпечення реалізації публічних інтересів;
· Мережеві спільноти та інформаційні ресурси публічної політики;
· Інформаційно-аналітичне забезпечення публічної політики та управління;
· Конструювання політичних відносин в публічній політиці;
· Групи інтересів та політичні відносини в публічній політиці;
· Конфлікти в публічній політиці та управлінні;
· Прогнозування впливу інститутів та суб'єктів публічної політики на розвиток міжконфесійних процесів.
Зрозуміло, що це не може в короткий термін задовільнити потребу органів державної влади у висококваліфікованих фахівцях, а тому, вочевидь, необхідно відкрити спеціальність «Публічна політика та управління» та проводити підготовку і в регіональних інститутах НАДУ та в інших вищих навчальних закладах.
Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку:
1. В Україні здійснюється поступове становлення принципів публічної політики.
2. Публічна політика стає не лише специфічною формою комунікації суб’єктів політичного процесу, а й необхідною умовою подальшого розвитку демократії в нашій державі.
3. Управлінські та політичні рішення сьогодення можуть бути ефективними лише за умови дотримання принципів публічної політики, тобто, якщо вони:
- формувалися високопрофесійною, здатною враховувати тенденції часу владою;
- вироблені з урахуванням всіх основних груп інтересів, вимог ефективно діючого громадянського контролю, політичної опозиції, незалежних засобів масової інформації, тощо;
- прозоро впроваджуються в практику компетентними виконавцями.
З метою становлення публічного управління в Україні необхідно:
- Підвищити рівень підготовки державних службовців до роботи в умовах публічної діяльності влади.
- Розширити коло наукових інтересів у сфері формування засад публічності політичної діяльності.
- Інтенсифікувати процес впровадження електронного урядування.
- Розробити теоретико-методологічні основи публічної політики в Україні шляхом проведення семінарів, круглих столів, конференцій з обміну досвідом, в тому числі і з колегами з країн ЄС, що мають досвід публічної політичної діяльності.
Список використаної літератури
1. Публічна політика та управління : наук. розробка / авт. кол. : С.О.Телешун, О.Р.Титаренко, С.В.Ситник, С.І.Вировий. – К. : НАДУ, 2010. – 36 с.
- Телешун С.О.Суспільні виклики та ефективна публічна влада: українські реалії /С. О. Телешун //Відкриті очі [Електронний ресурс].–Режим доступу:
3. Ситник С.В. GR – інструмент функціонального представництва інтересів та забезпечення публічної політики/ С.В.Ситник //Відкриті очі [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://www.vidkryti-ochi.org.ua/2012/04/gr.html
4. Телешун С. Ефективне управління і публічна політика як напрям реалізації політичної влади в умовах кризи / С.Телешун // Політ менеджмент. – 2009. - № 2 - С. 35-45.
5. Телешун С. Що таке публічна політика? /С. О. Телешун //Відкриті очі [Електронний ресурс].–Режим доступу: http://www.vidkryti-ochi.org.ua/2012/12/blog-post_26.html
6. Розроблення публічної політики. Практичний посібник / Уклад. А.О.Чемерис.– К. : ТОВ «Софія». – 2011. – 128 с.
7. Урядовий портал [Електронний ресурс].-Режим доступу : http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=246388338&cat_id=244276429
Відкриті очі
Немає коментарів:
Дописати коментар