пʼятниця, 12 жовтня 2012 р.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ «СЕКОНД-ХЕНД» УКРАЇНСЬКОЇ ЕЛІТИ


Кризові явища глобального характеру, що охопили світову політичну та соціально-економічну систему на початку ХХІ століття, з одного боку, ознаменували початок формування нового типу політичної культури та суспільно-інформаційних відносин, з іншого боку, актуалізували проблему відсутності моделей поведінки національних держав, адекватних новим умовах існування в контексті перманентних соціально-економічних криз, техногенних катастроф, кібернетичних воєн, регіональних конфліктів, «соціально-мережних революцій», перерозподілу обмежених природних ресурсів тощо. Особливо актуальною дана ситуація є для держав «перехідного типу», до яких, безумовно, відноситься й Україна.

Враховуючи зазначені фактори, кафедра політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України виступила з ініціативою створення ситуативного аналітичного центру (у складі доктора політичних наук, професора Телешуна С.О., кандидата політичних наук, доцента Рейтеровича І.В., кандидата політичних наук, доцента Ситник С.В. та інших), метою роботи якого є оцінка та прогнозування глобальних ризиків (геополітичних, економічних, соціальних, екологічних, технологічних) в контексті їх впливу на держави «перехідного типу» та розробила аналітичні матеріали, присвячені глобальним ризики та загрозам десятиліття (2012 – 2022), які можуть стати в нагоді державним службовцям, політичним та державним діячам, студентам, слухачам. 
   
Телешун С.О.,
доктор політичних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки України,
завідуючий кафедрою політичної аналітики
 і прогнозування
Національної академії державного управління
при Президентові України
 

 
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ «СЕКОНД-ХЕНД» УКРАЇНСЬКОЇ ЕЛІТИ

 Середній клас, хоча і є консервативним, але саме він є хребтом, носієм національної ідеї. Але інше питання, що і міжетнічні конфлікти, і національну ідею формує одна й та сама еліта, яка повинна реалізувати ефективну соціальну і гуманітарну політику.

 Гомогенність українського суспільства постійно зазнає серйозних випробувань. Ліберальна демократія відкриває двері великому переміщенню народів до кращого життя. Міграції, новітні зміни етнічної картини за рахунок припливу переселенців – чи створюють ці явища нові проблеми для України? Чи чекають на нас великі етнічні, культурні та релігійні конфлікти на ґрунті міграції?

Так, усі зміни, що відбуваються в світі, – це зміни, пов’язані насамперед із процесами глобалізації і активізації національних держав. І вони будуть не тільки заперечувати усталені, традиційні форми суспільних відносин, а й формувати нову політичну, економічну і соціальну культуру. А коли формується нова соціальна культура, насамперед культура управління, тоді відбуваються системні конфлікти в  усіх сферах суспільного буття . Однією із форм конфліктів – є національні або міжетнічні конфлікти, які є показником кризи старих соціальних відносин   і необхідності модернізації вертикальної і горизонтальної структури   суспільних, державних і міждержавних відносин  .

У протиріччя вступила стара модернізована капіталістична система з культурою управління і споживацькими настроями  20 – го ст. і новонароджена соціальна добре поінформована і освічена, але не реалізована,  спільнота сторіччя 21. Одним словом, сучасний варіант глобалізації,  у вигляді домінуючої віртуальної економіки з «неекономічним» банківським капіталом  , обмеженими  ресурсами зустрічає опір від національних держав, політичних націй окремих етнічних і конфесійних груп. Однією з форм опору і є пошук сучасної національної ідентичності у сучасному світовому порядку. Проте, національна ідентичність буде мати характерні риси, що притаманні як  20-му сторіччю, рух опору, конфесійні і культурні конфлікти, а й зміна  культури поведінки  і цілеспрямованість домінуючих  соціальних груп , віртуальний супротив державним інститутам, модерновий протест старим  моральним традиціям , інформаційний саботаж, корпоратизація і регіоналізація соціальних та економічних інтересів та інше. Як висновок, є суспільний попит на нові моделі політичної , економічної, соціальної , гуманітарної  культури управління.

 Чи можуть бути вирішені проблеми націоналізму і ксенофобії в рамках національних держав?

Ні. Не має єдиного універсального  механізму вирішення цього питання. На сьогодні для більшості населення світу демократія, це не тільки свобода вибору і свобода слова, а й насамперед рівні можливості до доступу  і перерозподілу національних і світових ресурсів, а значить вирішення най болючого питання  сучасності – зменшення шаленого розриву між бідними і дуже багатими . Мова йде не про марксизм , а про ефективне соціально відповідальне управління на рівні як національних держав так, і на міждержавному рівні. А ось тут , як у на так і у них є великі проблеми. Користуємося старими моделями і кластерами  управління 70 – років 20 сторіччя, одним словом інтелектуально конкурентні у виборі світового секонд – хенду . До речі,  на думку лауреата Нобелівської премії , одного із колишніх керівників Світового банку док. Стігліца, питання соціальної розбалансованості якраз найбільше характерне  для таких світових лідерів як США і Великої Британії, а не тільки для  країн третього  світу та колишнього СРСР. А значить за окремих умов , на мою думку,  питання ефективного управління на національному і регіональному рівні, може  суттєво позначитись на лідерських амбіціях країн першої п’ятірки. Ланцюгова реакція рецесії буде впливати на виникнення різних національних і соціогуманітарних конфліктів різної інтенсивності і спрямованості. Пошук ресурсів і «ресурсних донорів» може істотно філософію стосунків  на рівні громад, регіонів, держав, наддержавних утворень з одного боку з іншого – окремих громадян , етносів, культурно – етичних, комунікаційних, конфесійних, корпоративних  і т.п. груп , які поза сумнівом будуть жорстко відстоювати власні «національні» і т.п. інтереси. А це свідчить про одне: що в умовах кризи кожен буде власний шлях порятунку. Чи через «федерацію націй і інтересів» делегуючи частину власних національних інтересів  наднаціональному органу, який контролюється більш могутнішими політичними і економічними акторами,  або орієнтуватися на власні сили використовуючи ресурси третіх сторін. От Сполучені Штати будуть вибирати напрямки свого соціального поступу, виходячи з власних суспільних  і національних інтересів. Навіть європейська спільнота, яка намагається зберегти Євросоюз, однаково, так чи інакше також буде вибиратися з кризи, на мою думку, декількома ешелонами. В першому будуть держави – локомотиви європейської інтеграції: Німеччина, Франція. Потім європейські країни другого ешелону, які не обтяжені кризою, і тільки в третьому та четвертому будуть йти або нові європейці, або ті, хто не буде поспішати інтегруватися до Європи. Навіть тут  єдина Європа буде відстоювати свою інтереси у різних формах навіть не завжди публічних. І це їх право.

Показові приклади Чехії, Британії, Норвегії і десятка інших країн, які обережно почали ставитися до європейської інтеграції, і починають  її сприймати через призму власних інтересів. Надалі  такі спроби будуть робити і інші держави, якщо не буде запропонована цілком зрозуміла для середньо статистичного європейського платника податків модель модернізації європейського економічного, політичного і соціального організму.

Постає дилема вибору між «Європейською», «Євразійською» і т. д. «федерацією» і новітнім «державним», я б назвав би –«соціальним націоналізмом», який може істотно вплинути на процеси пов’язані з міграцією, прикордонними конфліктами, митними і торгівельними війнами тощо.

Проблеми з великими національними меншинами навіть для заможних країн – поширене явище. У сучасному світі було вироблено численні механізми турботи про меншини. Якими мають бути механізми турботи про велику національну меншину в ситуації «нестабільного світу»?

 Поважати особистість, майнову і інтелектуальну власність .  На жаль, в Україні політична і економічна еліти – незалежно від знаходження у владі чи опозиції – зосередились на індустріальному рівні, тобто на отриманні власності і контролі над фінансовими ресурсами. Питання соціального управління цікавлять під час виборів , виступів і написання промов. Життя вимагає чітко визначених стратегій , ресурсів інституційних норм і бажано фахівців, які це будуть реалізувати . Навіть  «свій сукин син», фразу приписують Ф.Рузвельту, не зможе це зробити, якщо він не розуміє суті проблем і не може бути соціально відповідальним за прийняті рішення. За відсутності соціально значимої моделі поведінки і соціально визначених проблем є бажання питання комерціоналізувати , адмініструвати і заговорити, а це дорога соціальної демагогії, політичного цинізму , який якраз і виливається у політичні , соціальні і національні конфлікти. Мене дивує , що українські фахівці приймають участь у розробці таких програм для десятків країн світу крім  - України. Чому це відбувається : не конкурентність , .фахова не компетентність, комплекси не повноцінності, нездорова амбіційність чи все разом взяте ?   Сила - є ! Воля – є ! Соли волі – не має!  Проте в  сучасному світі вона сприймається як система дій і програм  спроможних ефективно реалізовувати засади публічної політики. А на цю тему сказано достатньо.

На тлі «офіційного» визнання Британією та Німеччиною, що концепції мультикультуралізму провалилися, широкого поширення набувають украй праві ідеї, гасла прихильники яких спираються на націоналістичну риторику. Націоналістична риторика у виступах представників політичних партій сьогодні пов'язана з суто електоральними міркуваннями, чи вона має під собою більш стійку базу та довгострокову перспективу?

 Можу запевнити, що питання хороших взаємостосунків і взаємних поступок базується як раз на розумінні мети і цілі, для чого це робити. Якщо потрібно емоційно збудити ту чи іншу етнічну, національну чи релігійну групу, щоб отримати  підтримку у боротьбі за владу, то, зрозуміло, партії цим користуються і будуть користуватися, як для консолідації виборця так і для налаштування його проти конкурента. Також зрозуміло, що це питання політичної , а у нас і економічної влади. Якщо говорити про стратегію, то, як на мене, більшість партій, що зачіпають  питання релігійного та міжетнічного характеру, орієнтуються на знання і традиції минулого 20-го століття. Це постулати «ідентизму однієї  політичної нації», зокрема , «плавильного казана націй» в США, «радянської людини» в СРСР, «одного європейця» тощо. Ці всі постулати так чи інакше пов’язані між собою за окремими характеристиками, хоча і мають власні ідеологічні, регіональні і світоглядні особливості.

Треба виходити з того, що питання стоїть не про знищення мультикультуралізму, як особливої політичної моделі , а про необхідність її  модернізації, коли титульні нації зберігають єдиний каркас національної держави , проте враховують етнічну ідентичність меншості у прийнятті суспільно важливих рішень.

 Чи існує залежність між зростанням ксенофобії, націоналізму, право-радикальних настроїв і глибиною економічної кризи?

 Так, існує абсолютна залежність. Це, насамперед, наслідки  кризи соціального управління і економічного волюнтаризму. А значить будь-який економічний, соціальний конфлікт буде мати етнічне нашарування, тому що обов’язково в конфлікті будуть задіяні 2 чи більше сторін. До того ж у конфлікті обов’язково є той, кого призначили «ворогом». І частіше всього в таких конфліктах обирають «ворогами» різні етнічні, соціальні і  релігійні групи. Тобто гуманітарна, в широкому розумінні цього слова,  політика стає заручницею боротьби за владу і перерозподілу національних та світових ресурсів. Стабільність національної держави і конкурентоспроможність політичної нації на світовій арені, за цих умов,  визначається наявністю зрілого і соціально активного середнього класу, який є економічним і політичним хребтом національної держави, носієм національної ідеї і національних традицій. Проте ці ідеї як і економічний так і соціальний порядок формує національний політико – економічний істеблішмент, який і несе соціальну, політичну, а в окремих випадках і правову  відповідальність перед власними громадянами за реалізацію запропонованого ними курсу.

1 коментар:

RedFox сказав...

Погоджуюсь із думкою професора С.О. Телешуна в тому що процеси глобалізації неминуче тягнуть за собою конфлікти у всіх сферах життя, що власне і має стати рушійною силою у формуванні нових принципів функціонування всіх сфер життя суспільства, а значить і нової культури управління. Тому зростання попиту нові моделі культури управління є логічним. Оскільки в умовах кризи кожна країна вибере власний шлях порятунку (причому саме той, який влаштовуватиме її), логічно постає питання існування в складі Євросоюзу держав із нестабільною економікою - так званого баласту. А значить майбутнє України як складової Євросоюзу – питання, на мій погляд, безперспективне питання.
Щодо української еліти. Чи може називатися елітою групка людей при владі, яких цікавлять лише меркантильні інтереси? Нажаль, основу і влади і опозиції нині складають особи зацікавлені виключно у власному збагаченні, а значить їх не можна називати елітою та чекати серйозних кроків від них. Ми говоримо лише про осіб, обов’язками котрих (на даний момент) є творення політики. В той же час існує велика кількість аналітиків, здатних як прогнозувати ризики, так і знаходити шляхи виходу із криз. Питання в тому, що до думки науковців мало хто прислухається (причина та сама – переслідування лише власних, а не національних інтересів). Тому зміна парадигми державного управління, здатного відповідати потребам демократичного суспільства (щодо перерозподілу ресурсів) є невідворотною. Для України питання лише в тому наскільки швидко почнуться зрушення з мертвої точки. І тут прогнози невтішні.