ФАНТАСМАГОРІЯ ПРАВ УТИЛІТАРНОГО СУСПІЛЬСТВА

Ситник С. В.,

кандидат політичних наук,

доцент, доцент кафедри

політичної аналітики та прогнозування

Національної академії державного управління

при Президентові України

Більше двадцяти років самонавіювання, що ми демократична держава, закінчуються тим, що для більшості українців такі цінності як демократії, права і свободи людини стають порожніми звуками передвиборчих фанфар. Можливо, саме їх декларативний характер та невиправдані очікування того, що впроваджені демократичні інститути змінять їх життя на краще, призводять до того, що саме цими цінностями вони готові пожертвувати заради того, щоб вкотре без надії сподіватися на світле майбутнє. Так, 30,2% відсотки опитаних Центром Разумкова респондентів виразили готовність поступитися державі часткою своїх прав та громадянських свобод в обмін на власний добробут, 32,5% не мали уявлення, щоб вони робили зі своїми правами і свободами, і лише 37,3% заради особистої свободи та гарантій дотримання всіх громадянських прав готові терпіти певні матеріальні труднощі [1]. Що тут можна сказати, живемо у мареві демократії, не усвідомлюючи її основних цінностей. Хоча, звісно, можна згадати відомого філософа та правознавця Джеремі Бентама, який прочитавши французьку Декларацію прав людини та громадянина, у роздратуванні виніс їй гнівний присуд «нісенітниця на ходулях», чи нобелівського лауреата Джеймса Уотсона, якого знаємо не лише завдяки винаходу ДНК, а й за те, що назвав права людини «нісенітницею собачою», доводячи, що лише потреби та інтереси мають сенс у суспільному розвиткові. Якщо це дійсно так, тоді потрібно визнати, що фікціями є демократія, ліберальний устрій, для яких права складають не просто основоположний, а стрижневий принцип суспільної організації.

Здавалося, що права людини завжди були невід’ємним атрибутом розвитку суспільства, проте їх історія не така вже й давня, хоч надзвичайно динамічна. Так, першими, визнаними з боку суспільства та держави правами стали природні права людини, потім утвердилися права громадянина, далі слідували соціальні права і нарешті остання чверть ХХ ст. відзначилася утвердженням колективних прав. Спектр прав постійно розширювався у відповідності до суспільних запитів, фіксувався пріоритет одних інтересів над іншими. Поява кожного покоління права була спрямована на те, щоб долати протиріччя у суспільстві та щоразу давала новий механізм узгодження інтересів. Здавалося б, що специфіка конфліктів цінностей, що мають місце у розвинутих демократичних суспільствах сьогодні, є нічим не іншим, як відображенням складної структури, яка встановлює відносну пріоритетність прав. І що саме ускладнення системи прав, яке здійснювалося протягом останнього півстоліття, викликає її перевантаження, провокує конфлікт поколінь прав. Дійсно викликів багато: як поєднати права людини з правами народу, нації в умовах глобальних політичних викликів, як поєднати пріоритетність соціальних прав людини з необхідністю скорочення соціальних програм? Проте ніхто не ставить під сумнів цінність прав та те, що саме вони утверджують принцип справедливості в реалізації інтересів. Недаремно ще Арістотель писав, що «право, яке служить критерієм справедливості, виступає як регулююча норма політичного життя».

Чи не варто було б нам, проводячи реформи, переорієнтовуючи систему державного управління на людину, визначити права людини як відправну точку змін? Кожен з нас, громадян, хоче мати належні умови праці, достойну заробітну плату, ефективну медицину, освіту, хоче бути впевненим у правовому і соціальному захисті, жити у незабрудненому довкіллі. Часто економісти, а вслід за ними урядовці нам пояснюють, що головне досягти економічного зростання і можна буде розраховувати на добробут. Використовуючи суто економічні інструменти, які часто зводяться до гонитви за макроекономічними показниками, нехтуються соцієтальні, політичні фактори. Економіст Дуглас Норт аналізуючи фактори, що впливають на економічні процеси, в одній своїй праці написав: «У минулому, так само як і в сучасному світі, економічне зростання було епізодичним явищем, тому що в наміри гравців не входило збільшення суспільного добробуту або ж їх бачення становища справ було настільки недосконалим, що наслідки їх дій радикально розходилися з намірами» [2, с.16]. Можливо варто повірити нобелівському лауреату, а не запевненням урядовців. Адже потрібно визнати, що у різних урядових програмах економічного зростання двадцять років поспіль не була пріоритетом сама людина. Ми продовжуємо жити старими мірками. Хоча ще у 1990 році  Програмою розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) була запроваджена нова концепція – концепція людського розвитку: «Розвиток людини є процесом розширення спектру вибору. Найбільш важливі елементи вибору – жити довгим і здоровим життям, здобути освіту і мати гідний рівень життя. Додаткові елементи вибору включають в себе політичну свободу, гарантовані права людини і самоповагу». Вже більше двадцяти років назад цивілізовані країни відмовилися від концепції економічного вибору, яка проголошувала економічне зростання головною метою суспільного прогресу та в якій базовим був такий показник як валовий національний продукт, а людина розглядалася лише в якості рушійної сили економічного розвитку. Ніхто не заперечує важливість економічного зростання, але потрібно також визнати, що без забезпечення прав не буде справедливого розподілу створених благ, не буде бажання самої людини творити добробут своєю працею, а не лише звівши сенс свого існування до розподілу, перерозподілу ресурсів та отримання ренти.

І тут не варто забувати, що друге покоління соціально-економічних прав людини виникло саме для того, щоб підтримувати певний баланс у розподілі ресурсів і не допускати крайніх методів перерозподілу. Права людини, колективні права створюють механізм розподілу ресурсів. Ще Конфуцій говорив про те, що «право і справедливість полягають у тому, щоб кожен мав і робив своє так, щоб ніхто не мав чужого та не позбавлявся свого» У сьогоднішніх реаліях ресурси стають самоціллю. Їх значення в реалізації інтересів від приватних до державних та суспільних є вирішальними. Якщо не володієш ресурсами – ти не впливаєш на їх продукування та відповідно використання, відповідно ти позбавлений шансів на забезпечення власних не лише економічних, а й політичних інтересів.

Ми також не можемо не враховувати те, що демократія не для бідних суспільств. У тому числі і через те, що трансакційні витрати реалізації прав є не такими ж і мізерними. Навіть якщо існують механізми їх реалізації, може виявитися, що це надзвичайно дороге задоволення.

Ось до прикладу – кожен з нас має право займатися політичною діяльністю. Здавалося б головне мати бажання реалізовувати дане право. Проте політична діяльність неможлива без прав на користування ресурсами. Щоб організувати бодай якийсь примітивний захід, наприклад, зібрання, потрібні ресурси і якщо ти не в системі їх розподілу, то задовольнити деякі політичні права стає надто складно. Права власності визначають можливість реалізації інших прав. Чи, наприклад, Конституція України, цілий ряд законів України, постанов Кабінету Міністрів України визначають право та створюють механізми для участі громадян у формуванні державної політики. Звичайно, що найлегше звинуватити громадян у прояві несвідомої громадянської позиції, але хто може дати відповідь на питання трансакційних витрат, що слідують за використанням даного права і чи не вони є результатом громадянської пасивності? З іншого боку, хто вів підрахунки, які трансакційні витрати несе держава, обмежуючи права громадян, наприклад, у їх протестній активності? Адже дозволи, збільшення контролю прямо пропорційні збільшенню заборони – все це досить великі затрати.

Говорячи багато про права як юридичну категорію, насправді, ніхто не досліджував реальну структуру прав в Україні. Але варто пам’ятати, що незадоволення життєво необхідних потреб населення, за відсутності механізму чи при високих трансакційних витратах від реалізації прав, може призвести до соціального вибуху.

Використані джерела

1.                  Соціологічне опитування «Що важливіше свобода чи добробут» // Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=611).

2.                  Норт Д. Понимание процесса экономических изменений / Д. Норт [пер. с англ. К.Мартынова, Н.Эдельмана]. – М. : Изд. дом Гос. ун-та Высшей школы экономики, 2010. – 256 с.