понеділок, 22 лютого 2010 р.

Політична орлянка


Голова наглядової ради
БФ «Співдружність»,
завідувач кафедри
політичної аналітики та прогнозування
НАДУ при Президентові України,
Професор КНУВС, НПУ ім..Драгоманова,
д.політ. н, професор
Сергій Телешун
Сьогодні настає момент істини. Тому що саме зараз інтереси основних політичних та економічних речей у більшості своїй співпадають. Усі сили формують своє найближче політичне майбутнє півтора-два роки — не більше і не менше. Найскладніше, як це не дивно — можливому переможцю виборів — Віктору Януковичу. Чому? По-перше, йому необхідно довести свою логічну перемогу (закінчити всі судові, психолого-політичні аспекти і врахувати ці аспекти у боротьбі з Юлією Тимошенко, яка використає всі інструменти не тільки для того, щоб, можливо, перехопити перемогу, а насамперед залишитись суб’єктом, від якого буде залежати формування влади, тобто для неї важлива не тільки перемога на президентських виборах, хоча, я думаю, вона як мисляча людина розуміє, що це вже буде достатньо важко, вона ще хоче зберегти себе як реальний суб’єкт, який навіть в опозиції буде формувати політичну систему). Так от, для Віктора Януковича необхідно завершити переможну реляцію: отримати де-факто і де-юре перемогу.

Після того, у нього починається найскладніший період — формування високопрофесійної команди. Визначення «президент Янукович» буде залежати не від наявності тих чи інших осіб, а від ефективності його управління і його вміння розподіляти політичні функції. На відміну від Віктора Ющенка , який взяв на себе роль ідейного натхненника, Янукович (чому, до речі, його і обрали, на відміну від чинного президента) може взяти на себе функції, яких давно не було в Україні, ефективного управлінського менеджера. І в умовах кризи це є важливим. Менеджерів державного рівня, що перестають бути політиками, а є державними діячами, — досить мало. Для таких посад як президент і прем’єр необхідні не власні інтелектуальні складові, а власне вміння організувати, розподілити функції і відпрацювати систему чітких, зрозумілих для всіх процедур. Як показує досвід, найкращі президенти і прем’єри — це не ті, хто відрізнявся власною яскравістю, а вмінням репрезентувати функції і підбирати оточення. Важливо не плутати, політик — це не державний діяч. Кожен державний діяч був політиком, але не кожен політик може стати державним діячем. Якби було так, щоб ці люди були одночасно політиками і державними діячами, можливо, Україна давно була б у XXII столітті і очолювала європейський процес разом з Німеччиною і Францією. Але сьогодні — це елемент хуторянської політики, безліч істерик, амбіцій, реалізація власних проектів і первісне фінансове накопичення, яке важливе, але не воно вирішує питання управління державою.

Необхідно наповнити інтелектуальним змістом команду Януковича. Йому потрібно розподілити функції і під них підібрати фахівців, які будуть не так політично заангажовані, тому що тоді Янукович стане заручником політичного квотування груп впливу всередині партії, а набрати технократів, які зможуть реалізувати його як президента. По-друге, не дати можливість втратити рейтинг, а від почне падати через 4—6 місяців. І третє, це не скотитися на адміністративну систему управління, хоча це буде достатньо важкувато, але такий шанс є.

Друге — це сформувати більшість і відношення до Верховної Ради. Більшість як самоціль — непотрібна, вона необхідна як інструмент формування ефективного уряду. Бо, згідно з конституційними положеннями, сьогодні прем’єр є достатньо серйозною політико-економічною фігурою. Одному президентові буде важко реалізувати свої політичні настанови, зберегти свій лідерський потенціал, якщо він не сформує більшість, яка його підтримуватиме, або не сформує до більшості і уряд, який буде реалізовувати його настанови і функції. Тобто сьогодні в Януковича питання, чи є в нього команда, технологічний уряд і більшість, яка підтримуватиме уряд, реалізовувати на законодавчому рівні підтримку уряду і на законодавчому рівні підтримку президента. У такому трикутнику влади варто задуматися чи є в Януковича такі ресурси? У першу чергу, інтелектуальні, організаційні, фінансові в тому числі (якби їх було достатньо, то не виникало б питання щодо перевиборів Верховної Ради і місцевих органів влади і перенесення їх на осінь. Це свідчить про те, що «вільних грошей» одразу «кинути» не можна або немає структур, які б потягли за собою ці вибори. Гроші — це лише папірці, а потрібна організаційно-інтелектуальна складова, яка ефективно реалізує ці гроші.

І останній фактор, важливий для Януковича — це не стати заручником політичних домовленостей. Президент розробляє не тільки оперативну, а й стратегічну програму власної реалізації. Оперативна — це домовитись для створення й утримання більшості у Верховній Раді.

Януковичу необхідно знайти золоту середину. Сьогодні значною мірою його команда веде бойові дії на два фронти: міжвидовому — за юридичну легітимізацію результатів виборів, а з іншого боку, у внутрішньовидовому — хто буде представляти систему управління влади, хто реалізовуватиме програми президента, хто буде прем’єром, який братиме на себе відповідальність виведення країни з кризи. Мене не цікавлять прізвища, бо я за ними не бачу команди, або бачу нерозуміння сучасних українських глобалістичних процесів. Основні кандидати у президенти після даоського форуму, в своєму баченні економіки продовжують розповідати про економіку кінця XX століття. Я розумію, що ці люди не володіють сучасними політико-економічними процесами, розумінням макроекономіки.

За ці шість місяців ми скажемо, Янукович має визначитися, що робити з Верховною Радою: чи вона залишається у новому форматі чи треба йти на перевибори, що є не меншим злом . Залишитись і задовольнити значну частину депутатського корпусу — це одне. Але з іншого боку, заради чого? Заради стабільності і збереження афер? Заради власної реалізації, власного рейтингу, виходу з кризи? Компроміс — найбільша небезпека для України. Він потрібен, але заради реалізації політико-економічних програм. Криза у нас затяглася, вона вже стала стагнацією неефективної політичної системи і системи управлінської.

Юлія Тимошенко може бути в опозиції, від якої залежить ефективність чи неефективність влади. Вона ставить питання максимум, якщо не перемога на президентських виборах, то вона має залишитися прем’єром. Поза владою вона себе не бачить. Я погоджуюся з Віктором Чорномирдіним, який сказав: чи може нормальний бізнесмен знаходитись в опозиції? Утрата доступу до політичної системи так чи інакше може переформатувати її політичну силу і її перспективи. Якомога довше залишатися на посаді прем’єра, а якщо ні — то не дати Януковичу створити коаліцію, якщо не створити власну опозицію, то провести місцеві перевибори максимально отримавши дивіденди, а вона арифметично в більшості областях отримала більше голосів, і тим самим взяти місцеві органи в свої руки і, по-третє, вирішити питання хоча б по Києву. Тимошенко необхідно зберегти адміністративні, фінансові ресурси і не дати «розтягнути» електорат, який, з реорганізацією влади буде змінюватись. На сьогодні і Янукович, і Тимошенко будуть пов’язані один з одним, вони як дві сторони однієї монети — орел і решка. Якщо Янукович буде ефективним — таким чином втрачатиметься управлінський електорат Тимошенко. З іншого боку, Юлія Володимирівна, знаходячись в опозиції має «почистити» або прибічників Ющенка, тобто піти по правому сектору, або діяти масштабніше і звернутися до лівоцентристів. Лівий (в умовах соціального розшарування) не замикається на проблемах націокультурних, а акцентується на соціальних. Нація — важливо, але голодна нація — це гірше. Тимошенко опиняється перед ідеологічним вибором. Все ж таки вона була більш прагматична, і їй потрібно буде визначатися з метою ідеологічної критики. І останнє, чи вдасться їй домовитися з Януковичем, ввівши частину своїх представників, або змінити конституцію, перегравши правила гри. Але це залежатиме від того чи буде вона прем’єром. За два роки обидва можуть зберегтися в статусі прем’єра (Тимошенко) і президента (Янукович), або Тимошенко створює новий формат політичної влади в момент, коли в Януковича рейтинг не зростає, не формує команду і не вносить нові правила гри. Два роки — це спроба творити систему, якщо вона не спрацьовує, тоді руйнується формат влади. Сьогодні в Україні більшість політичних гравців будують свої стосунки з владою за принципом «дайте владу — я сформую і вирішу питання». На відміну від європейської світової цивілізованої практики, де влада — інструмент, який вирішує проблему. Там політики роблять ім’я на вирішенні проблем. На чотири-п’ять років вони беруть на себе функцію арбітра, який з боку держави бере на себе функція і розподіляє за виконанням політичними гравцями. У нас сприйняття влади — це самоціль.

Показник демократії — не утримання влади, а її ротація. І це показала ситуація не переобрання Віктора Ющенка.

Известия в Украине. 18.02.2010

Немає коментарів: