Вибори в Україні, це не просто вибори

Голова наглядової ради
БФ «Співдружність»,
завідувач кафедри
політичної аналітики та прогнозування
НАДУ при Президентові України,
Професор КНУВС, НПУ ім..Драгоманова,
д.політ. н, професор
Сергій Телешун

Вибори в Україні, це не просто вибори, це стан душі і майбутньої долі як політико-економічного бомонду, так і обивателя. Звичайний інструмент демократії набуває ознак вироку, який проголошує, за ким залишаться політичні та економічні ресурси в державі. Якщо в більшості демократичних країнах вибори виступають, насамперед, як невід'ємний технічний елемент демократичного процесу, то в українських умовах вибори виконують завдання не тільки легітимізації перемоги тих чи інших політичних сил та їх лідерів, а й визначити шляхи розвитку домінуючих політико-економічних груп впливу в Україні. Президентські вибори 2010 року стали лакмусовим папірцем зрілості політичного істеблішменту на сприйняття демократичних норм і процедур та впровадження їх у повсякденне життя. Мова йде і про діючу владу в особі Президента України В. Ющенка, так і кандидатів в президенти, лідера опозиції В. Януковича та прем’єр міністра Ю. Тимошенко. Справа в тому, що прозорі вибори стають запобіжником громадським конфліктам і соціальних потрясінь та активізують діяльність інститутів громадянського суспільства на базі суспільного договору.
Одним з головних критеріїв демократичності виборів 2010 року повинні були стати чіткі правила гри та зрозумілий і прозорий механізм волевиявлення громадянського вибору. Вибори в Україні, насамперед, мають чітке політико-економічне забарвлення, що суттєво впливає на юридичну оцінку результатів виборів. У частини політико-економічного істеблішменту завжди існувало бажання під загальнодемократичними закликами підмінити волевиявлення громадян рішеннями судів різних інстанцій, переводячи ці рішення в формальну площину. З цієї точки зору при аналізі виборчих перегонів 2010 року необхідно розмежовувати політичні та юридичні аспекти при встановленні узгоджених правил гри для усіх суб'єктів української публічної політики. Йдеться про те, що нормативно-правове поле в умовах реалізації засад публічної політики стає лише правовою основою оформлення політичної волі громадян України, висловленої безпосередньо на виборах чи посередництвом своїх представників у органах влади. Справа в тому, що для основних політичних гравців нагальною потребою є необхідність легітимізувати владу, як результат виборів, то за рішенням судових органів. Проте політична легітимність, підтримана процедурними нормами – це, насамперед, згода народу, або його більшості з владою, який добровільно визнає за нею право приймати обов’язкове для всіх рішення. Перш за все, це не просто юридичне, а політико-правове поняття, яке визначає позитивне відношення громадян України, або її більшості до обраної влади, дотримання в основному під час виборів основними гравцями національного законодавства та визнання результатів виборів світовою спільнотою. При відсутності однієї із складових легітимності є небезпека визначити лідера нації на рівні корпоративних домовленостей і маніпуляції інтересами громадян у власних політико-економічних цілях.
Саме тому, на наше переконання, демократія, у вигляді виборів, це не тільки і не стільки демократична риторика політичних акторів, а й насамперед, ефективність і стабільність демократичних інститутів і чіткість та зрозумілість визначених процедур. Президентські вибори 2010 року не вирішили прецеденту 2004 року, коли судова гілка влади вийшла за межі оцінки виборчих процедур і формально сприяла легітимізації волевиявлення громадян. Зараз ми маємо очевидну, законодавчу колізію. Так, діючий Закон України «Про вибори Президента України» дає можливість такого трактування результатів голосування, яке по окремим питанням входить в пряме протиріччя не тільки з основами політичної легітимності, а й з нормами Конституції України. Мова йде про те, що законодавець не чітко визначився з терміном «абсолютна більшість голосів» виборців, що прийняла участь у голосуванні, а в повторному голосуванні – «відносна більшість». Оцінювати результати виборів в рамках Закону України «Про вибори Президента України», на думку частини експертів, дуже складно. Справа в тому що ця інтерпретація – буде торкатися якраз питань політичної легітимності результатів виборів, тому питання визначення переможця виборів Президента України трактується нормами прямої дії Конституції України, зокрема розділом першим, статтею 156. Ця юридична колізія, що виникає між пунктом 15 статті 85 закону України «Про вибори Президента України» і положеннями частини 2 статті 5 Конституції України, а також частини 1 статті 8, створює прецедент, а саме, коли політичні актори, що невдоволені результатами виборів, спробують визнати через процедурні порушення вибори політично нелегітимними, та юридично нелегальними. Саме тому мотиви політичної доцільності провокували і будуть провокувати основних політичних гравців до залучення судових інститутів, як технологічну складову у політичній боротьбі за владу. Формат політичної доцільності, а також розуміння, що легітимізація перемоги, ймовірно, буде лежати в площині судових рішень, штовхало команди кандидатів на пост глави держави до жорстких правових баталій не тільки в контексті процедурних аспектів виборів, а й у боротьбі за кадровий та організаційний потенціал. Принцип політичної доцільності, який проникнув і в українську феміду, дозволяв трактувати нормативно-правові акти, в залежності від політичної орієнтації частини суддівського корпусу, а жорстка боротьба за структури судової гілки влади стала однією з ключових стратегій виборчої компанії обох кандидатів. Безумовно, політична доцільність зробила частину суддівського корпусу заручниками рішень, що можуть зруйнувати і так суперечливе правове поле, особливо в контексті виборчого законодавства, яке лежить в основі процедури легальної ротації влади та створює передумови до виникнення правових колізій та провокувань громадянських та соціальних конфліктів.
Власне детальний політико-юридичний аналіз виборчих перегонів доцільно було б зробити вже після завершення судових позовів з боку команди Юлії Тимошенко та інавгурації Президента України. Проте, вже сьогодні можна вибудувати ієрархію окремих порушень і протиріч, які потребують вирішення. Перш за все, мова йде, про недосконалий реєстр списку виборців, який часом створював проблему волевиявлення українських громадян. По друге, чіткий функціональний розпис діяльності ДВК і включення безпосередньо членів ДВК та представників правоохоронних до списку виборців. По третє, чітко виписати механізм внесення правок до списку виборців у день голосування, який, на сьогодні, на думку більшості експертів через свою двозначність входить до складу основних порушень під час голосування. По четверте, нечітко виписана процедура агітаційно-організаційної діяльності у день виборів.
Окрім проблем зі списком виборців до системних порушень експерти також зараховують голосування за межами дільниць, голосування на дому, недостатня укомплектованість виборчих дільниць підготовленими кадрами та їх заполітизованість через квотний принцип представництва. Ще раз доцільно звернути увагу на те, що небезпечно, навіть якщо це робиться з добрих міркувань змінювати правила гри під час самої гри, - мова йде про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України», які були прийняті між першим і другим туром.
Як висновок, заяви представників ОБСЄ, CIS-EMO, ПА НАТО та інших міжнародних спостерігачів свідчить про те, що вибори відбулися, відбулися в демократичній атмосфері, і в основному з дотриманням чинного законодавства. Проте, обидва кандидати у президенти намагалися сформувати правові передумови для дієвого контролю за діями опонента та легітимізації власної перемоги. Саме через відсутність довіри між кандидатами в президенти і недосконале законодавство, яке змінювалось під час виборів, а також гострої політичної боротьби виникла колізія, при якій кожна із сторін буде використовувати судові інституції, як інструмент впливу не тільки на опонентів, а й на виборців. В свою чергу, ці помилки повинні стати полем для діяльності представників наступної української влади у частині унеможливлення фактів фальсифікацій на наступних виборах.