Український популізм і виборчі реалії

Завідувач кафедри політичної
аналітики і прогнозування
доктор політ. наук, професор С.О.Телешун

Наявність популізму в програмах і виступах українських кандидатів у президенти є значущою складовою їх образу, що сформувався в період стихійного накопичення капіталу.
Українські кандидати у президенти більш орієнтуються на емоційний стан українського виборця, ніж на його інтелектуальну складову. Мова може йти про те, що кожний громадянин відчуває себе частиною механізму реалізації передвиборчих обіцянок. На думку більшості громадян, основних кандидатів у президенти об’єднує те, що вони, пропонуючи достатньо цікаві програми не пропонують механізми їх реалізації, а також не готові показати ресурсну складову, яким чином це буде реалізовуватись. Мова може йти про фінанси, кадри та інтелектуальний ресурс.
Стародавнє визначення популізму є відображенням соціально-економічних і політичних очікувань населення країни. Так у політологічному словнику популізм (від латин. populus - народ) визначається як лінія політичної діяльності, більш менш прямо і відкрито зорієнтована на настрій широких мас, на завоювання їх визнання, підтримку, популярності серед них, часто за допомогою висунення гучних, спрощених, реально нездійсненних, демагогічних гасел і вимог.
Тож популізм як явище не має в собі негативу і є закономірною технологічною складовою будь-яких виборів, як відображення соціально-економічних, політико-психологічних очікувань окремих верств населення. Проте в перехідних суспільствах, популізм набуває ознак системної демагогії, незалежно від його політичного забарвлення і характеризується соціально-політичною невизначеністю, еклектичністю, постійною апеляцією до народу, невмотивованим протестом проти будь-якої інституціональної форми існуючого порядку. За цих умов виникає загроза нефункціональній демократії як такій, що не має власних традицій, конкурентної інтелектуальної еліти та неефективних державних менеджерів. Є велика спокуса підмінити сильну і ефективну владу сильною особою, що ототожнює владу. Головною небезпекою для перехідної демократії є самі нефункціональні демократи, які підміняють результат якості життя і ефективність політичної системи постійною демагогією.
Можна погодитись із канцлером Австрії Меттерніхом про те, що демократія – складний суспільний інструмент і на ньому повинні грати бажано професіонали. До речі, які хочуть на ньому грати, а головне хочуть вчитися на ньому грати.
Противагою масованому популізму є насамперед інтелектуальна конкуренція, чіткі і прозорі правила гри для всіх суб’єктів політико-економічного процесу, відкритий доступ до ЗМІ та до правових інституцій, що є політико і фінансово незаангажованими.