Україна: шлях до неолібералізму

Олексій Титаренко

На сьогоднішньому етапі розвідок в дослідженнях політики виникає проблема пошуку нових теоретичних підходів для розв’язання «старих» проблем, які накопичуються в політичній сфері нашої держави. Зокрема, мова йде про перманентний стан політичної кризи, відсутність реальних і дієвих суспільно-політичних реформ, виникнення в державі нового класу (який ще іноді називають економічною та політичною елітою), що існує за своїми власними законами, і є достатньо ізольованими від загалу. На жаль, ця нова «каста» зосередила в своїх руках більшість національного багатства та капіталу і не бажає бути соціально відповідальною. Відтак, за таких обставин прірва між багатими та бідними буде тільки зростати. Ця верства населення країни зазнавала становлення разом з накопиченням первинного капіталу і відповідно штучно створювала умови для реформування політичної системи держави у необхідному для себе напрямку. В результаті пересічний громадянин на сьогодні фактично позбавлений важелів впливу на владу та політику, а закриті списки на виборах до Верховної Ради України ілюструють повну відчуженість майбутніх депутатів від самого народу.
Існуючі політичні реалії разом з відсутністю зв’язку партій з пересічними громадянами стимулюють розвиток нових явищ в суспільно-політичному житті країни. Для дослідника політичної сфери наразі виникає багато проблемних моментів, які потребують рефлексії і вирішення. Наприклад, які наслідки для розвитку держави та для проведення реформ буде мати політична корупція – явище для нашої політики не нове, але вкрай цікаве і, що показово, недосліджене в наукових розвідках, що й не дивно. Об’єктивні обставини, а саме контроль економічної влади над владою політичною перетворюють партії в вигідні бізнес-проекти, які дозволяють набагато ефективніше реалізовувати свої власні і бізнес-інтереси, використовуючи державу як інструмент захисту та примноження капіталу.
Наслідками безвідповідальної діяльності вітчизняних великих бізнесменів є стан, при якому держава активно втрачає внутрішню та зовнішню конкурентоздатність, дедалі більша кількість громадян не сподіваються отримати від держави ті послуги, на які згідно Конституції та законодавства мають повне право. Вже ні в кого немає сумніву, що ситуація з наданням державою послуг у галузі освіти, медицини, житлово-комунальної сфери тощо поступово погіршується. Те ж саме відбувається з виконанням тих функцій, які є суто державними – національна безпека, зовнішня політика, судочинство тощо.
Наприклад, відсутність зовнішньої конкурентоздатності ілюструється втратою ринків збуту, дефіцитом торгівельного балансу, неспроможністю захистити національні, економічні інтереси. А судочинство давно перетворилось в аукціон з торгівлі судовими рішеннями.
Виникає ситуація, в якій держава не може ефективно виконувати притаманні лише їй функції, фактично змушуючи людину покладатись на саму себе. Навіть корупція вважається явищем природним, тому що дозволяє обходити державу тоді, коли є в цьому необхідність.
Виникає питання: чому суспільно-політичні реформи, направлені на побудову демократичної соціальної держави з відкритим публічним управлінням, є неефективними, а в деяких випадках взагалі не мають ніяких наслідків.
З великою долею вірогідності можна стверджувати, що реформи, які проводяться доморощеною політичною елітою, направлені, насамперед, на концентрацію прибутків та багатства саме в руках цього класу, якому і належить фактична влада, і який, змінюючи колір політичних таборів, продовжує залишатися в політиці. Ними й твориться та реальна політика, яка дозволяє не допускати розгляду тих законів, що обмежуватимуть їх прибутки та доходи. Мета цього політичного класу фокусується навколо створення такого державного апарату, який дозволить забезпечити умови для накопичення та концентрації капіталу у власних руках та частково відкрити доступ на ринок для іноземного бізнесу. Місія такої політики полягає у створенні умов, які не допустять втрати накопиченого та забезпечать примноження капіталу, зберігаючи відчуження переважної більшості населення країни від багатства та зростання реальних доходів.
На основі вищевикладеного можемо констатувати, що цей процес є процесом побудови неоліберальної держави і його неминучим та прогнозованим наслідком буде відновлення класової структури суспільства з усіма проблемами. Внаслідок злиття бізнесу і політики бізнесмени мають можливість особисто контролювати цілі сегменти української економіки та зосередити у власних руках майже всю економічну владу. Як наслідок – бізнес має величезний вплив на політичні рішення, фактично контролює владу і готується передавати її у спадщину, чому, як не дивно це звучить, сприяє характер політичних реформ в нашій державі.