понеділок, 11 лютого 2008 р.

ЧИ Є МОЛОДЬ УКРАЇНИ СУБ’ЄКТОМ РЕАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ?


Довгань Людмила



Українська молодь, яка сьогодні може реально впливати на суспільно-політичне життя країни, – це молоді люди віком від 18 до 35 років, що реалізують своє право на участь в усіх стадіях політичного процесу, у виборах, референдумах зокрема. В умовах тарнсформації посткомуністичного суспільства, у сучасної молоді сформувались нові життєві критерії, ціннісні орієнтації, власні підходи до сприйняття реалій сьогодення, що зумовлені демократичними перетвореннями в Україні. Одним з визначальних факторів суспільних змін є становлення і розвиток молодіжного руху, який за період незалежності пройшов складний шлях у пошуках діалогу з владою.
Активізація української молоді наприкінці 80-х – початку 90-х років минулого століття визначалась виникненням та поширенням масових молодіжних та студентських громадсько-політичних рухів та організацій. Проявом широкомасштабної молодіжної ініціативи стала масова акція голодування студентів у жовтні 1990 року на площі Жовтневої революції у Києві, яка майже одразу переросла в загальноукраїнську акцію громадської непокори. Серед основних вимог, які виставили її учасники до існуючої на той час влади були: відставка Голови Ради Міністрів УРСР В. Масола та перевибори Верховної Ради України навесні 1991 року. Результатом більш як двотижневого студентського голодування стала вироблена узгоджувальною комісією і ухвалена Верховною Радою УРСР постанова, де значною мірою були задоволені всі вимоги студентів, в тому числі відставка В.Масола. В ній Верховна Рада також погодила “привести діючу Конституцію у відповідність до положень Декларації про державний суверенітет України”. Хоча головна вимога студентів, — перевибори Верховної Ради на багатопартійній основі, так і не була реалізована, все ж ця акція протесту стала не лише переломним моментом у свідомості цілого покоління, відправною точкою у становленні незалежності України, але і в розвитку організованого молодіжного руху.
Аналізуючи події 2-18 жовтня 1990 року, доходимо висновку, що при усій їх значущості в історії нашої держави, прикрими залишаються факти, які свідчать про свідомий супротив першим паросткам демократичного суспільства в країні. При наявних кроках зі сторони влади на шляху до порозуміння (створення тимчасової узгоджувальної комісії на основі рівнозначного представництва парламентської більшості, опозиції та голодувальників, вироблення спільного рішення), правляча верхівка не могла миритися з тим, що молодь має такі потужні інструменти впливу на політичні процеси в країні. Студентська молодь становила потенційну загрозу партійній номенклатурі, яка прагнула за будь-яку ціну залишитись при владі. Заглиблення конфлікту, при незворотності падіння правлячого комуністичного режиму, могло спричинити вподальшому появу нової вимоги на зразок люстрації, що мала місце у сусідніх постсоціалістичних країнах. Таким чином за мету було поставлено утримання монополії на прийняття політичних рішень, вдало замаскованої під формальні ознаки демократії.
Після здобуття державної незалежності у молодіжному русі виникла ідеологічна, політична та організаційна криза. Уже з погляду сьогодення, саме на даному етапі не відбулось конструктивного діалогу між молоддю та державною владою щодо розробки дієвих механізмів співпраці. Таку можливість було втрачено, що й позначилося на подальшому здійсненні державної молодіжної політики в Україні. Ініційоване Союзом українського студентства друге голодування студентів у Києві в жовтні 1992 року не стало знаковою подією в самому молодіжному середовищі. Проте дало поштовх для початку розробки та створення нормативно-правової бази, що регулює відносини влади з молоддю. В грудні цього ж року приймається Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні», а в лютому 1993 року – Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні».
Впродовж наступних років відбувався пошук та становлення організаційних форм роботи у молодіжному середовищі, що позначився значним збільшенням чисельності молодіжних організацій, об'єднаннь молодіжних течій, активізацією молоді в суспільно-політичному житті. Починаючи із середини 90-х років молодь робить власні спроби пошуку самореалізації через участь в партійній роботі. Це в свою чергу зумовило широке створення молодіжних філій при політичних партіях, які стали своєрідною школою організаційної роботи для молодих політиків. Молоді активісти під час виборчих кампаній 1998 та 1999 років виступили не лише в ролі ініціаторів створення широкої громадської підтримки в молодіжному середовищі певної політичної сили чи політика, а й у ролі кандидатів в депутати різних рівнів. Усвідомлення необхідності боротьби за владу задля реалізації інтересів молоді сприяло появі 1999 році на вітчизняній політичній мапі таких молодіжних партій як: партія „Молода Україна”, Організація політичного розвитку – Молодіжна партія України, партія „Нова генерація” та партія „Нова політика”.
В цей же період значної популярності набула ідея створення єдиного репрезентанта інтересів молодіжного руху перед державою та міжнародною спільнотою. До 2003 року в Україні лідируючу роль у цьому напрямі відігравав Український національний комітет молодіжних організацій (УНКМО). Проте, гострий конфлікт, що розгорівся наприкінці 2001 року між УНКМО та Державним комітетом молодіжної політики, спорту і туризму України дає підстави для констатації факту присутності на той час чергової кризи як всередині молодіжного руху, так і у стосунках із владою. Причиною конфлікту стали звинувачення зі сторони голови Держкомітету молоді спорту і туризму В.Цибуха на адресу керівництва УНКМО у нецільовому використанні коштів. Зустрічний протест викликали спроби голови Держкомітету, попри чинний Указ Президента, викреслити фінансування УНКМО (окремою статтею) з проекту держбюджету на 2002 рік, та ініційована ним пропозиція структурувати молодіжний рух безпосередньо Указом Президента. Молодіжна політика напередодні прийняття державного бюджету та чергових парламентських виборів вкотре стала в один ряд з політикою «дорослою». Так званим «полем битви» за можливість здійснення фінансового впливу на процес прийняття рішень в молодіжному середовищі задля забезпечення своєї присутності у стінах парламенту та подальшого контролю за фінановими потоками.
Конфлікт, що базувався на відсутності чітких механізмів розподілу бюджетних коштів, в подальшому дав підстави для прийняття Постанови Кабінету Міністрів від 25 липня 2002 року „Про затвердження Порядку проведення конкурсу проектів програм, розроблених громадськими організаціями, стосовно дітей, молоді, жінок та сім’ї”. Разом з тим постійні чвари, ідеологічні змагання та майнові суперечки між учасниками організованого молодіжного руху, які в свою чергу супроводжували активний процес політизації молодіжного середовища, зумовили так званий поділ вітчизняного молодіжного руху на умовних два крила: політичне і громадсько-організаційне.
Вдаючись до порівняння можна зробити висновок, що розвиток політичного крила молодіжного руху не набув такого масштабу, що суттєво впливав би на реалізацію державної молодіжної політики. Події під час «Помаранчевої революції» сприяли процесу «омолодження» політичних партій та влади зокрема. Проте лідерство залишилось за тими молодими людьми, в переважній більшості, які прямо чи опосередковано причетні до такого явища в українській політиці як родичання, кумівство чи бізнес-партнество з основними політичними гравцями. Значною мірою молодь залишається лише частиною електорального «пирога», вартість якого вимірюється участю молодих людей у штучно організаваних пікетах та акціях «підтримки». А також кількістю нескінчених обіцянок «покращення, поліпшення, підвищення, збільшення тощо», без чітко визначеного для неї місця та ролі, механізмів та термінів реалізації декларованих намірів. Так буде продовжуватись допоки становим хребтом хоча б однієї провідної політичної сили не стане молодь, яка здатна бути репрезентантом та зацікавлена у захисті реально існуючих потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій цієї вагомої частини суспільства, а у процесі формування виборчих списків буде домінувати інтелектуальна конкуренція.
Створення у 2005 році єдиної молодіжної платформи – Українського молодіжного форуму дає надію сподіватися на послідовне вирішення нагальних проблем, які існують сьогодні в громадсько-організаційному крилі молодіжного руху. Сьогодні в Україні зареєстровано понад 140 всеукраїнських молодіжних та дитячих громадських організацій, 14 всеукраїнських спілок МГО, близько шести тисяч молодіжних організацій діють в регіонах. В свою чергу структурування молодіжних організацій, зростання їх кількості характеризується незначною чисельністю їх складу. Причиною є реалії сьогодення, які значною мірою культивуються таким поняттям як «гроші вирішують все», що і зумовлює визначення життєвих пріоритетів у молодих людей. Їх шлях самореалізації проходить через здатність і вміння презентувати свої інтелектуальні, творчі, фізичні тощо здібності, а потім вигідно продати на багатоманітному ринку сучасних послуг: державних, приватних, комерційних (як легальних, так і протизаконних). Свій рівень ваги в суспільстві, сучасна молодь визначає рівнем свободи власного вибору, інколи і не зовсім усвідомленого.
Що стосується вибору молодою людиною своєї організації, участі в її діяльності, то на сьогодні ця свобода проявляється для більшості як свобода не обирати жодної. Тому не факт, що благородні прагнення до консолідації вітчизняних молодіжних громадських організацій не залишиться черговою декларацією добрих намірів. Тим більше, що існує альтернатива у вигляді неформальних молодіжних об’єднань, зі своїми формами та нормами поведінки, уподобаннями та світоглядними засадами, в яких молодь намагається проявити свою актуальну і потенційну культурну значущість (толкієністи, анімешники, готи, панки, металісти, гіпі, покемони тощо). Хоча агресивність і ексклюзивізм за етнічною ознакою як основні засади самовираження представників деяких неформальних молодіжних течій і є доволі рідкісними у молодому субкультурному середовищі, все ж не може не турбувати те, що ідеологія фашистського забарвлення, зокрема скінгедів, знаходить дедалі більше прихильників. Це тривожний посил для представників уже теперішньої влади, яка має спрогнозувати свої дії перш, ніж комусь спаде на думку розіграти на цьому тлі свою політичну карту.
На фоні постійних криз, переборюючи різноманітні перешкоди як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру у здійсненні реформ, влада все ж демонструє свої наміри налагодити діалог з молоддю. Проте, її рішення, сфокусовані на декількох найбільш соціально значущих напрямах молодіжної політики та спроби знайти так зване порозуміння не знаходять в молодіжній сфері відповідної підтримки. Така подальша співпраця з нав’язуванням владою своїх правил гри, спроможна викликати з часом реальний супротив не лише молодих громадян, а й суспільства вцілому. Факти історичних подій на зорі становлення незалежності України свідчать, що молодь є не лише об’єктом, але здатна бути й активним суб’єктом державної політики, молодіжної зокрема.
Наразі країна відчуває наслідки багаторічного впливу державної «машини» на молодіжний рух в Україні. Тому реальний вплив молоді на політичні та соціально-економічні зміни в країні вкрай незначний, адже через відсутність реальних інструментів впливу на політичні процеси в державі дається взнаки нерозуміння молоддю суті тих змін, що відбуваються. Влада, перебуваючи в стані активного пошуку тих сил, котрі передусім зацікавлені в незворотних соціально-економічних перетвореннях, формально визнає, що такою силою є саме молодь. Однак, щоб запропонувати нові форми громадянської ініціативи, молоді люди потребують відповідних умов, знань, інформації та часу для набуття необхідного політичного досвіду і професіоналізму. Реалізація цих потреб, спільна розробка та впровадження ефективних механізмів взаємовигідного партнерства, при інтелектуаліьній, в тому числі науковій підтримці, має уже сьогодні стати для влади одним із пріоритетних напрямків її діяльності.
Лише за таких умов вона отримає надійного стратегічного партнера у виробленні та ефективному проведенні осмисленої гнучкої, мобільної, дієвої молодіжної політики, спроможної передбачати та вчасно реагувати на виникаючі процеси в молодіжному середовищі.

1 коментар:

Д.З. сказав...

яяя, звісно, вибачаюся...але що це ви за різновид неформалів винайшли - "покемони"?