пʼятниця, 11 січня 2008 р.

ПОЛІТИЧНА МІФОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКИХ ПАРТІЙ

Сергій Вировий



Країна пережила позачергові вибори до Верховної Ради України, які вперше проводились за пропорційною системою. Процес формування парламентської більшості та Уряду вже завершився, свої плани на майбутнє будує опозиція. Кожна політична сила, яка пройшла в парламент, прагне переконати громадян у здатності запровадити «новий курс» для країни, запевняючи у здатності робити висновки з минулих помилок.
Аналізуючи виступи лідерів політичних партій до та після парламентських виборів складається враження, що вони так і не виробили реальні програми виходу з політичної кризи, яка охопила країну. Чому так відбувається? Відповідь на це запитання треба шукати в історії створення сучасних українських партій. Початок їх формування припадає на рубіж 80-х – 90-х років ХХ ст., коли з розпадом СРСР суспільство, потрапивши у жорстку політичну кризу, зіштовхнулися з руйнуванням старих партійних міфів. Новий економічний клас, який прагнув влади, вимагав створення нових політичних міфів, які б забезпечили його право на панування в нових історичних реаліях.
Основна маса новостворених партій, використовуючи ліберальні ідеї, запропонувало дезорганізованому електорату міфи про демократію, вільний ринок, індивідуалізм, культ споживання тощо, тобто те, що було відсутнє в новій українській державі. В умовах так званої «приватизації» групою майбутніх олігархів ідеї лібералізму стали не тільки новим міфом, але й прикриттям для перерозподілу власності в країні.
Паралельно з появою нових міфів частина українських політиків продовжувала експлуатувати старі радянські міфи, позиціонуючи себе як лівий табір українських політиків.
За рахунок використання старих ідеологічних міфів вони забезпечили собі місце на політичній мапі України, одночасно загальмувавши розвиток політичної культури електорату, який традиційно продовжував їх підтримувати, що позбавило останніх реального відчуття перебігу процесів трансформації українського суспільства. Останні вибори, зокрема 2006 та 2007 років показали, що подальше використання міфологічних технологій призводить до втрати довіри з боку електорату, особливо молоді.
Своєрідною специфікою українського партійного будівництва стало запровадження політичних проектів, які мали під собою міфологічну основу. Мається на увазі утворення так званих «партій влади». Згадаємо лише такі партії як блок «За ЄДУ», СДПУ(о) та інші. Після подій 2004 року політичні партії отримали шанс стати виразниками інтересів більшості українського населення. Однак лідери українських політичних партій, прийнявши новий закон про вироби, по суті залишили партії заручниками їх лідерів та їх спонсорів. Тому виборчі компанії 2006 та 2007 років були побудовані за своєрідною схемою, яка складалася з міфологізації лідерів партій, дискредитації опонентів, скандалів та обману виборців. Ця хибна практика призвела до кризи довіри виборців як до політичних партій, так і їх лідерів. Суспільство все більше сприймає дії політичних сил як продукт міфологічних технологій.
Останні перипетії політичної боротьби підтверджують цю тезу. Цьому сприяють поява наступних політичних міфів:
- поділ країни на Схід та Захід;
- поділ політиків на «наших» та «ваших»;
- пошук внутрішніх та зовнішніх ворогів.
Все це ще більше дискредитує український політикум, штовхає до радикалізації політиків та суспільство.
Звинувачуючи в своїх прорахунках політичних опонентів, прикриваючись демократичними гаслами, пропонуючи міфологічні вирішення проблем суспільства, українські партії поступово сповзають до демагогічних та популістських гасел, які радикалізують електорат та поглиблюють деструктивні процеси в країні.
Тому останнім часом актуалізувалося питання здатності партій та блоків, які представлені в парламенті, стати виразниками інтересів суспільства. Мусимо констатувати, що партії здебільшого залишаються заручниками фінансово-промислових груп та міфологічних технологій.
В цілому основні політичні партії не здатні запропонувати країні реальні плани виходу з політичної кризи. Одним з виходів з даної ситуації може стати посилення позицій президентської гілки влади.

Немає коментарів: