четвер, 11 жовтня 2007 р.

Проблема підкупу виборців під час виборчої компанії



Володимир Курмазенко

Чергова виборча кампанія в Україні знову актуалізувала проблему «купівлі» голосів виборців партіями та блоками. У зв’язку з цим доцільно звернути увагу на кримінальні наслідки від подібної процедури, беручи до уваги той факт, що ряд політичних сил вже оголосили про те, що мають докази купівлі голосів з боку своїх опонентів.
Рівне виборче право та вільність вибору закріплюється ст. ст. 70, 71 Конституції України. Діяння ж, за які передбачено кримінальну відповідальність під час проведення виборчої компанії визначені ст.ст. 157, 158, 159 Кримінального Кодексу України. Нагадаємо, що положеннями статті 157 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за перешкоджання, у тому числі шляхом підкупу, вільному здійсненню громадянами права обирати та бути обраними, а також вести передвиборну агітацію. Крім того, Закон України «Про вибори народних депутатів України», а саме п.2 ст.6, забороняє застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця. Однак в цілому слід зазначити, що на сьогодні відсутнє однозначне розуміння та викладення об'єктивної сторони цього злочину.
За своєю правовою природою з точки зору об'єктивної сторони складу злочину, підкуп схожий на інший злочин, а саме давання хабара, відповідальність за вчинення якого передбачена положеннями статті 369 ККУ. Це правопорушення полягає у «передачі службовій особі матеріальних цінностей, права на майно або у вчиненні на її користь дій майнового характеру за виконання (невиконання) в інтересах того, хто дає хабар або третіх осіб, дій з використанням службового становища». Суб'єктом вчинення підкупу та давання хабара у положеннях статті 22 ККУ визначено осудну особу, яка досягла віку 16 років. Разом з тим, між складами цих двох правопорушень існують суттєві відмінності. Це насамперед різні об'єкти злочину, тобто суспільні відносини, які зазнають посягання з боку винних осіб. Крім того, відповідно до положень частини 3 статті 369 ККУ, особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про скоєне до моменту порушення щодо неї кримінальної справи. Проте відповідних положень щодо звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили підкуп, але добровільно заявили про факт злочину, законом не передбачено. Відсутність у законі подібних «заохочувальних» норм стосовно суб'єктів вчинення підкупу не сприяє його запобіганню та протидії цьому правопорушенню. Водночас треба зазначити, що не встановлення законом чітких форм і розміру коштів підкупу так само не сприяє нормальній діяльності правоохоронних органів. Зокрема, надання виборцям матеріальних цінностей, якими можуть бути календарі, ручки, блокноти, буклети із зазначенням імені кандидата, що супроводжується закликами голосувати за цього кандидата або просто згадуванням його імені, за певних обставин не виключено можливість порушення кримінальних справ щодо осіб, які будуть задіяні у проведенні таких агітаційних заходів. Отже, фактично агітація виборців може бути визначена як підкуп.
Доцільно вказати на процесуальний порядок встановлення факту підкупу з огляду на правову позицію Конституційного Суду України та Верховного Суду України. Зокрема, у рішенні КСУ №13-рп від 03.07.2003 від 3 липня 2003 р. у справі про строки оскарження порушень під час підрахунку голосів та встановлення результатів парламентських виборів йдеться, що заяви й скарги стосовно порушень, які містять ознаки злочинів, передбачених ст.ст. 157, 158, 159 Кримінального кодексу України, розглядаються правоохоронними органами у строки і порядку, передбаченими кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством. У рішенні Верховного Суду України зазначено, що чинне законодавство не передбачає можливості встановлення безпосередньо судом фактів підкупу виборців, які мали місце під час проведення виборів. Враховуючи встановлену ст. 157 ККУ кримінальну відповідальність за перешкоджання підкупом вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що наявність діяння підкупу та винність особи, яка його вчинила, встановлюються в ході досудового слідства, і лише після цього – судом. Отже, відповідно до позиції Верховного Суду України, чинне законодавство не передбачає можливості встановлення навіть самого факту підкупу в порядку розгляду цивільної справи. Таким чином, встановлення факту підкупу може відбуватись виключно в процесі розгляду кримінальної справи.
Але мабуть головною причиною недієвості заборони підкупу статтею 157 ККУ є віднесення цього діяння до категорії злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини та громадянина. Тобто законодавець відносить право громадянина обирати і бути обраним, вести передвиборну агітацію до особистих прав громадянина. Отже, очевидно, що наявність та міру перешкоджання здійсненню цих особистих прав може відчути й оцінити лише сам громадянин. І хоча де-юре злочини, передбачені статтею 157 ККУ, зокрема – підкуп, не віднесено до категорії діянь, кримінальні справи за якими порушуються лише за скаргою потерпілої особи відповідно до положень статті 27 Кримінально-процесуального кодексу України, де-факто за природою об'єкта злочину підкуп є саме тим правопорушенням, кваліфікація якого як злочину може мати місце лише після суб'єктивної оцінки громадянином факту перешкоджання здійсненню ним особистих виборчих прав. Зрозуміло що, якщо прийняти до уваги надто нечіткі правові межі складу злочину діяння підкупу, а разом із ним – обману і, найстрашніше, «іншим чином», як визначено статтею 157 ККУ, визначення об’єктивності без сприйняття цих порушень особисто громадянином, тільки з ініціативи правоохоронних органів чи суду має високу вірогідність зловживання цією нормою ККУ. З іншого боку, практично неможливо уявити ситуацію, коли громадянин, який добровільно прийняв від будь-якої особи певне матеріальне заохочення до того чи іншого голосування на виборах, розцінить таку «благодійність» саме як перешкоджання здійсненню його виборчих прав і домагатиметься покарання благодійника в судовому порядку.
Таким чином, нечіткість формулювання кримінально-правової заборони підкупу, не визначення форм підкупу та обсягу коштів, що становитимуть предмет злочинного діяння, що, у свою чергу, створює можливість застосування відповідних санкцій і щодо кандидатів, які насправді не переслідують злочинної мети, а, наприклад, проводять заходи, що супроводжуються наданням учасникам агітаційної продукції низької вартості (календарі, ручки, блокноти тощо), необхідність встановлення факту підкупу в процесі розгляду судом кримінальної справи, суб'єктивний характер визначення міри «перешкоджання» здійсненню особистих виборчих прав громадянина, зокрема шляхом підкупу – є вкрай небезпечним явищем з огляду на необхідність забезпечення функціонування належної системи законодавства та дотримання правопорядку у державі.
Відповідно без внесення суттєвих змін до чинного виборчого й процесуального законодавства, Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення на підставі норм діючих законодавчих актів практично неможливо встановити факт підкупу, який може мати наслідком застосування дієвих санкцій до винної особи, передусім нечесного кандидата в депутати та вжити результативних заходів протидії можливому намаганню недобросовісних кандидатів у такий спосіб схилити голоси виборців на свій бік.

Немає коментарів: