четвер, 11 жовтня 2007 р.

НАРОДЖЕННЯ НОВОЇ ОПОЗИЦІЇ?


Ігор Рейтерович



У зверненні Президента до переможців виборів до Верховної Ради глава держави, крім питань формування коаліції, значну увагу приділив проблемі функціонування майбутньої парламентської опозиції. При цьому, перебуваючи у Німеччині, В.Ющенко не лише говорив загальними фразами про «зважений та мудрий діалог між владою і опозицією», а звернув увагу на доцільність надання представникам опозиції посад у структурі парламенту та уряду.
Пізніше Ю.Тимошенко, як один з основних претендентів на посаду Прем’єр-міністра, заявила про те, що демократична коаліція може віддати опозиції Рахункову палату, контрольну кількість парламентських комітетів, посади заступників міністрів та заступників голів облдержадміністрацій, а також посаду віце-прем'єра по контролю за діями уряду. При цьому закон про опозицію, за словами Ю.Тимошенко, буде прийнято у парламенті як першочерговий.
На перший погляд подібні заяви провідних політичних акторів дають підстави сподіватися на формування в Україні дієздатної парламентської опозиції. Проте готовність влади до таких дій (звичайно, у разі формування «помаранчевої» коаліції) ще не свідчить про те, що політичні сили, які опиняться в опозиційному таборі, зможуть ефективно використати нові важелі впливу. Передусім це пов’язано з якістю української еліти. Зокрема, Партія регіонів навіть гіпотетично не готова до нового статусу, не має відповідної програми дій тощо. У свою чергу значна частина депутатів від БЮТ та НУНС не готова поділитися повноваженнями з опонентами.
Разом з тим, існують і об’єктивні причини, які ставлять під сумнів реалізацію нового формату відносин «влада – опозиція».
По-перше, крім закону про опозицію та регламент Верховної Ради необхідно прийняти ряд нормативно-правових актів, які б регулювали відносини всередині міністерств та відомств з врахуванням розподілу посад за політичною ознакою. Суть проблеми полягає у тому, наскільки готовий майбутній глава Кабінету Міністрів обмежити свій вплив на внутрішньоурядові процеси.
По-друге, делегування своїх представників в органи влади частково робить опозицію відповідальною за політику уряду і, відповідно, його прорахунки. У свою чергу влада завжди може вказати на деструктивну роль представників опозиції при реалізації тих чи інших ініціатив.
По-третє, з огляду на методи політичної боротьби, які є загальноприйнятими в Україні, та беручи до уваги наближення президентських виборів, опозиції набагато вигідніше зайняти непримириму позицію та жорстко критикувати дії урядової коаліції тощо.
По-четверте, ініціатива Президента України в умовах формування коаліції між БЮТ і «Нашою Україною» - «Народною самообороною» надати Партії регіонів статус офіційної опозиції, що має забезпечуватися посадами віце-прем'єрів і міністрів є нічим іншим, ніж частковою реалізацією ідеї «широкої» коаліції. Фактично новий Прем’єр-міністр з широкими повноваженнями отримує противагу у вигляді третини парламенту та змушений буде проводити більш гнучку політику з цілого комплексу ключових питань. Це дозволить главі держави суттєво посилити свій статус верховного арбітру, перетворившись на ключового політичного гравця.
Таким чином, у разі впровадження у життя ініціатив глави держави щодо співіснування влади та опозиції слід очікувати на актуалізацію вищезазначених чинників, що стане каталізатором парламентської та урядової кризи.

Немає коментарів: