вівторок, 18 квітня 2017 р.

Сучасний стан системи глобалізованого світу: загальні тренди (американський формат).




Юрій Петрович Саух,

кандидат філософських наук, доцент,

доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування

НАДУ при Президентові України

 

Глобальна система життєукладу людства зазнає кардинальних змін і проявляється у вигляді кризи системи міжнародних відносин та міжнародного права, малою ефективністю у діяльності міжнародних організацій в контексті вирішення глобальних проблем; створення альтернативних діалогових майданчиків у розв’язанні регіональних та глобальних конфліктів (нормандський, віденський, мінський, ялтинський формат та формат зустрічей у Астані); входження в епоху постоднополярного (перехід від біполярності, через однополярність до моделі трансполярного світу), постялтинського (Ялтинська конференція союзних держав, 1945 рік), постхельсінського (Нарада по безпеці та співробітництву у Європі, так звана “Хелсінська декларація” 1975 року) світу; тимчасовий дисбаланс паритету сфер впливу у геополітичній площині та пошук нових альтернатив розподілу сфер впливу у світі (сирійське та українське питання, а також ряд перманентно конфліктних зон у центрально-східній Європі та у арабо-ісламському регіоні); девальвація ліберально-демократичного концепту, сумнівний характер відповідності класичних концепцій суверенітету і принципів національної держави в умовах чергового циклу “великого переселення народів”, поступова втрата актуальності політико-правового і управлінського виміру гуманістичної культури, криза усталених політичних інститутів та основ соціального договору між суспільством та державою, поява гібридної форми псевдо-державної організації суспільства (нелегальні та нелегітимні, у сучасному розумінні, утворення ІДІЛ, Придністровська молдавська республіка, ДНР, ЛНР і так далі); активна фаза переходу від суспільно-політичного і соціокультурного модерну через мета модерн (глобальний культурний процес, що характеризується системними коливаннями між двома протилежностями (традиції, норми, принципи, формальні і неформальні інститути тощо), одночасністю їх співіснування і використання) до нових принципів цивілізаційного розвитку.

Активізація геостратегічних устремлінь на відновлення і посилення позицій ряду регіональних та глобальних гравців (Російська Федерація, Китайська Народна Республіка, Турецька Республіка, Ісламська республіка Іран), що супроводжується переліком зон глобального напруження і використанням нелінійних способів протистояння (так звані гібридні форми впливу у вигляді соціокультурних інтервенцій, інформаційно-кібернетичного хаккінгу, соціально-політичного інжинірингу, маніпулятивно-пропагандистського тиску на об’єкти впливу у поєднанні з новітніми технологіями проксі-війн) призвела до пониження рефлексійної здатності Сполучених Штатів Америки реагувати на нові глобальні виклики. Особливо це проявилось під час останнього, майже десятирічного, президентства Барака Обами. В цей період адміністрація Білого Дому (по великому рахунку і увесь американський політико-владний істеблішмент) показала свою часткову дезорієнтованість в процесах перегляду існуючої моделі світопорядку.

Класична американська політична традиція виявилась не достатньо ефективною у питаннях протистояння із нетрадиційними і незвичними стилями поведінки своїх геополітичних опонентів (грузино-російська війна 2008 року, воєнні дії у Сирії, анексія Криму, воєнні дії на Сході України, складно контрольована міграція населення з Північної Африки і Близького Сходу, вуглеводневий та ядерний шантаж, гібридна дипломатія тощо).

Наразі, одним з можливих та найбільш дієвих шляхів зміни агрегатного стану політичної системи, суспільства і політичного класу Сполучених Штатів Америки міг би бути своєрідний “шоковий струс” у вигляді уведення в політико-управлінський обіг своєрідної суб’єктної аномалії.

Зміна ординарного політичного курсу США на сучасному етапі розвитку, на зразок концепції  “Нових рубежів” Джона Фіцджеральда Кеннеді на початку 60-их років минулого сторіччя, персонофіковано уособила нового лідера американської нації. В даному випадку саме кандидатура Дональда Трампа стала компромісним варіантом політичних еліт США в моменті розкриття якісних перспектив руху оновленого американської проекту.

В результаті перемоги Дональда Трампа на президентських виборах відбувається тимчасове “запалення” суспільно-політичної системи США і усіх її складових. Таким чином, слід очікувати ймовірні подальші системні перетворення в рамках наявної американської системи управління:

1. Соціальні, політичні, державні інститути та інститути громадянського суспільства можуть зазнати вагомих корекцій (Конгрес США, поява нових громадсько-політичних утворень, нові форми громадянської активності);

2. Класичні механізми політичної і соціальної взаємодії будуть трансформовані у відповідності до вимог часу (виборча система США, демократія не прямої дії, партійні праймеріз);

3. Корегування федеративної моделі державного устрою США (принципи супідрядності штатів федеральному рівню влади, зміна діапазону повноважень урядів і парламентів штатів, роль “великих” і “малих штатів”);

4. Реконфігурація соціально-економічної моделі розвитку США (відновлення повних виробничих циклів, підтримка і стимулювання національних корпорацій).

5. Нова міграційна політика (“ручне” стримування зовнішньої міграції, ускладнення процедури отримання громадянства та виду на жительство);

6. Формулювання нової “американської мрії” (нові соціальні пріоритети, соціальна відповідальність та принципи соціального гуртожитку, перегляд наявного соціального договору між державою та суспільством, оновлені світоглядні орієнтації, соціогуманітарна революція);

7. Нетипова геополітичні парадигма (обмежене і точкове втручання в міжнародні справи, перегляд партнерських відносин в рамках трансатлантичного, тихоокеанського та північно-американського співробітництва, побудова нової моделі взаємовідносин з РФ та КНР спираючись на принцип помірного тиску і балансу дистанції-зближення);

8. Посилення ролі соціальної і політичної інженерії в політиці і управління (підвищення контролю за інформаційно-смисловим середовищем, поява автократичних елементів у функціонуванні держави, суспільно-політичне планування і програмування розвитку США)

Остаточне завершення епохи балансування існуючого політико-партійного ландшафту політичної системи США, з переходом від де-факто двопартійної моделі до формування нової системи інстутиційно оформленої багатопартійності (зростання підтримки населенням США так званих “третіх партій”, зокрема ліберетеріанських політичних течій, соціал-демократичних партій, а також етноконфесійних та расово зорієнтованих громадсько-політичних рухів; часткове розшарування республіканської та демократичної партії і поява нових партійних утворень на політико-ідеологічному суміжжі обох партій, так званих “elephonkey” ) із безпосередньою і достатньо широкою присутністю в представницьких органах влади, як на регіональному, так і на федеральному рівнях (Конгрес США).

Вище зазначені процеси стануть руховими стрижнями, адекватними до викликів часу, трансформації американського соціального і політичного виду. Запропонований алгоритм оновлення США є некласичною відповіддю американського політико-економічного класу на гібридно-спекулятивні спроби кількох глобальних гравців нав’язати свій власний світовий порядок денний.

Немає коментарів: