понеділок, 26 січня 2015 р.

Сучасні смислові протистояння в українськомуінформаційному просторі

Саух Ю.П.,
кандидат філософських наук,
доцент, доцент кафедри політичної
аналітики і прогнозування
НАДУ при Президентові України
Координатор недержавної організації
«Політична лабораторія»
 

 
Революція гідності, будучи соціальним та громадянським виявом неприйняття суспільством існуючих способів та форм управління державними процесами попереднім політичним режимом, стала точкою відліку потенційно якісних змін в Україні. В результаті векторами розвитку країни стали всеохоплюючі принципи демократизації, побудови громадянського суспільства, верховенства права та ефективного соціального ліфту.
На хвилі національного піднесення, віднаходження нових стрижневих критеріїв національної ідентичності, перезапуску оновленого проекту української держави, оновлення політичних еліт, зміни балансу важелів впливу в системі влади, зростання рівня громадянської свідомості, розпочатих реформ системи державного управління та державної служби, реалізації принципів публічної політики та публічного управління, ініціативи керівництва держави з приводу децентралізації та деконцентрації влади, слід відзначити і низку загроз та негативних тенденцій у державі.
У щорічній доповіді World Press freedom-2014 міжнародної організації "Репортери без кордонів" Україна посіла 127-ме місце в рейтингу свободи слова, а Схід України став одним з найбільш небезпечних регіонів світу для роботи журналістів. "Репортери без кордонів" зафіксували 119 випадків викрадення журналістів: з них найбільше - 33 випадки в Україні, 29 - у Лівії, 27 - в Сирії, 20 - в Іраку. Окрім того, Україна лідирує за кількістю арештованих журналістів, а також за кількістю випадків залякування та погроз щодо працівників ЗМІ. У порівнянні із попередніми роками рейтингу World Press freedom-2014 проглядається тенденція поступового зниження рівня свободи слова в Україні: 2011-2012  - 116 позиція, 2013 – 126 позиція і відповідно 2014 рік – 127 позиція.
Чому так відбувається і що призводить до поступової втрати демократичних орієнтирів країни, незважаючи на встановлення демократичного політичного режиму за результатами народного волевиявлення на президентських виборах та виборах у Верховну Раду України у 2014 році? Яким чином втримати золоту середину демократичного ладу від скочування до авторитаризму, втриматись від дешевої та згубної пропаганди у ЗМІ, спекуляцій та пересмикувань інформаційним фактажем, упередити розкол або ж надмірну концентрацію влади? Чи можливо зупинити інформаційне протистояння політичних яструбів та партії миру” в Україні?
Почасти, у засобах масової інформації ми спостерігаємо нагнітання духу суспільної недовіри серед населення до влади, агресивну, місцями руйнівну, інформаційну політику ЗМІ, фактологічну неузгодженість трансляції новин, ситуативне та загострено політкоректне трактування подій в країні у відповідності до особистісних, або ж групових пріоритетів власника ЗМІ, що мають масштабний і загрозливий характер. Тут ми можемо зазначити різнорідність у висвітлення перебігу подій в країні найпотужнішими медіа-холдингами представників великого бізнесу, таких як І. Коломойський (група “Приват” (телеканали 1+1, 2+2, ТЕТ тощо) та холдинг “Главред Медиа” (інтернет-ресурс УНІАН, Главред-ІНФО тощо)), Р. Ахметов (холдинг “Медіа Група Україна” (телеканал ТРК Україна тощо) та холдинг “Сегодня Мультимедиа” (газета Сегодня тощо)), Д. Фірташ (холдинг “U.A. Inter Media Group” (телеканали Интер, Интер+, НТН, інтернет-видання Подробности та інформаційна агенція Украинские новости)), В. Пінчук (холдинг "StarLightMedia" (телеканали ICTV, СТБ, “Новий канал”, газета “Факти и комментарии”, тощо)), А. Подщепков (телеканал 112), П. Порошенко (холдинг КP PUBLICATION (телеканал “5 канал”, журнал “Корреспондент”, інтернет портал bigmir.net, газета “Правда” тощо)) та інших, що час від часу йде у розріз із принципам національної інформаційної безпеки та визначеними пріоритетами державної політики. Особливо це стало показовим у висвітленні трагічно-героїчних подій у боях за Слов'янськ, Іловайськ, новий термінал донецького аеропорту, обстріли громадського транспорту у Волновасі та Донецьку і так далі. Подібна розрізненість та мозаїчність інформаційного поля, з однієї сторони, може бути підтвердженням наявності демократичних принципів та цінностей в Україні, а, з іншої сторони, призводить до дестабілізації ситуації в країні.
Відсутність єдиного концептуального та смислового напряму руху інформації створює ситуацію відсутності концепції правди, як адекватного способу відображення реальності і призводить до своєрідного когнітивного дисонансу серед населення країни. Високотехнологічні методи сліпого закидування інформаційними шапками власних громадян і зовнішніх опонентів в умовах інформаційного суспільства, відверто – гра проти, а не на користь національним інтересам. А списувати будь-що на ведення військових дій та антитерористичну операцію вкрай небезпечно. Манливий серпанок в кінцевому рахунку спаде, і, у такому випадку, суспільне обурення досягне свого піку і невідворотно розхитає основи соціальної та політичної системи країни, загрожуючи фундаментальним принципам національної безпеки держави.
В Україні встановлюється специфічний режим функціонування інформаційного середовища, в межах якого реалізуються найновітніші моделі інформаційно-психологічного впливу, витискаючи з дискурсу небезпечні для системи мисленєві аномалії та їх носіїв у простір інформаційного гетто. В даному випадку саме встановлені сьогодні політичний тренд та доцільність, як стереотипні норми поведінки провокують появу серед членів суспільства нетерпимості та інтолерантності у їх крайніх формах і штовхають до культурного та соціального реверсу значної частини населення у бік історично та культурно споріднених країн-сусідів, що в свою чергу дає змогу ряду суб’єктів великої геополітики реалізовувати свої плани з підриву української державності та цілісності.
За словами професора Телешуна С.О. в Україні на сучасному етапі ми можемо констатувати наявність складного, до сьогодні ще не знайомого нам, багатовимірного феномена – громадянський конфлікт, помножений на інформаційне, політичне та регіональне протистояння в умовах зовнішньої військової інтервенції із використанням нових типів військової організації та ведення воєнних дій, масштабної інформаційної війни із використанням усіх можливих засобів пропаганди та маніпуляції суспільною свідомістю. Як результат, деградація соціальних, політичних та культурних зв'язків суспільства.
У цих умовах ми маємо мислити не категоріями негативного ряду – поганий ворог, у них гірше і від того нам краще, пошук ворогів в середині країни, зовнішня агресія, фінансовий та силовий тиск ззовні, а перейти у канву думок про підвищення власної резистентності, ефективності та здатності бути єдиним соціальним і національним видом у протистоянні із зовнішніми викликами та загрозами.
Запорукою успіху в контексті виживання може стати лише ефективне управління політичними, соціальними, економічними процесами, високим рівнем політичної та громадянської свідомості, політичної та соціокультурної гомогенності за умов виключної поваги та прийняття інакшості та автентичності усіх громадян країни, примат людського життя та гідності особистості.
Збереження унітарного державного устрою не можливе в умовах агресивної риторики частини політикуму та суспільства, як з одного, так і з іншого боку. За умов надзвичайно складних соціально-економічних, суспільно-політичних, соціокультурних, гуманітарних процесів продовжується загрозлива фрагментація українського суспільства, що становить найбільшу загрозу для суверенітету держави, навіть на фоні зовнішньої військової агресії та складних геополітичних протистоянь. Примусова сегрегації однієї частини країни від іншої, десоціалізація та примусова ресоціалізація значних прошарків суспільства ніколи в історії людства не призводила до об’єднавчих процесів, а лише заморожували невирішені конфлікти, призводячи до системної стагнації.
Глибинно, культура демократії, не як політичного тренду, а саме як культурне явище, представляє собою основний принцип – прийняття чужого, несхожого, повага і мирне співіснування свого з іншим. Жодна нація не може сформуватись в обхід умови широкого соціального діалогу, суспільного консенсусу, взаєморозуміння та взаємоповаги, як між елітами, так і серед громадян.
Очевидно, сьогодні Україна та український народ переживають чи не найтрагічніший етап у своїй історії. Повсякчас, у думках вимальовуються жахливі картини минулого, що на диво нагадують події сучасності.
Адекватно сформульоване запитання здатне визначити відповідний шлях пошуків та рухів для нас. Чи здатна Україна та українці окреслити собі подібну місію і тим самим мобілізувати свій власний унікальний внутрішній потенціал та не повторити помилок попередніх поколінь? Відповідь все ще залишається під питанням…

Немає коментарів: