У соціальних мережах немає президентів і прем'єрів, тут усі рівні - Сергій Телешун

Щоп'ятниці Прем'єр-міністр Микола Азаров спілкується з інтернет-співтовариством на своїй сторінці у Фейсбуці. Те ж намагається зробити і Сергій Тігіпко. Свого часу, ще до потрапляння за грати, працювала в Твіттері Ю. Тимошенко, пробував себе на цих теренах А. Яценюк. Політики вийшли в соціальні мережі, побачивши у них хто - досвід приходу до влади Барака Обами, хто - досвід революцій у Північній Африці. Звідки виникла така потреба? Це кореспондент УКРІНФОРМу спробував з'ясувати у завідувача кафедри Політичної аналітики і прогнозування Національної академії управління при Президентові України, професора, доктора політичних наук Сергія ТЕЛЕШУНА.
- Коли політики говорять про соціальні мережі, то зазвичай обмежуються сферою технологій, - відзначив Сергій Олександрович. - Підлеглі можновладців чи політиків від опозиції, яким доручили освоїти цю новинку для популяризації своїх шефів, часто зосереджуються на одному - як увійти в мережу, як користуватися її ресурсами. Не розуміючи, що соціальні мережі - це лише технологія реалізації інтелектуального продукту. Первинний саме інтелектуальний продукт, причому той, що запитаний суспільством або створює моду на його якісні характеристики.

- Тобто соціальні мережі - це мегаклуб для спілкування на розумні теми?

- Найшвидше, це форма існування цивільного суспільства, його можна назвати віртуальним цивільним суспільством. Сьогодні у більшості людей зріє необхідність у більш високому рівні комунікацій, оскільки існуючі, традиційні їх уже не задовольняють. У більшості цій - чимала частина населення, яка з соціальних чи особистих причин викинута або самостійно залишила контрольований державою простір, маючи достатній рівень освіти, технологій, знань іноземних мов. Це перша категорія. Друга - громадяни, які хоч і залишаються в цьому просторі, але незадоволені своїм соціальним становищем. І третя категорія - це особистості, які намагаються реалізуватися в новому форматі.

І те, що це відбувається, свідчить про кризу культури управління - сім'єю, етносом, суспільством. Культури, яку ми запозичили з минулого століття, століття матеріального накопичення. Всі "ізми" - фашизм, комунізм, лібералізм виживають лише у традиційних розуміннях, які були дані в середині ХХ століття. І ліві, і праві, і ліберальні рухи видозмінюються. Зростає роль людини інформаційної як власника актуальних послуг. Який не володіє грошима, а володіє інформацією і може створювати продукт, необхідний суспільству.

Ці люди не люмпени, але й не багаті. Вони мають достатній рівень освіти і невелику суму грошей, що дозволяє бути на плаву, але соціально не реалізовані в системі традиційного суспільства. Це - інформаційний протест, подібний протесту "хіппі" середини 70-х, що намагалися відкрити двері в нове суспільство. Або більшовиків - які створили нову партію і вийшли в нове суспільство. Ми знаходимося на порозі серйозної інформаційної революції.

- І соціальні мережі дають цим людям можливість реалізуватися?

- У цьому значенні й покійний Стів Джобс - продукт соціальних мереж. Спочатку цей феномен виник як наслідок рекламних комунікацій. Потім багато хто звернув увагу, що це - нове віртуальне товариство споживачів, яке перевищує розмірами всі держави світу. А потім з'ясувалося, що це не тільки споживачі, але й користувачі, які є економічними рекламістами деяких ідей. І їх послуги не треба оплачувати! І головне, це суспільство ще не контролюється повністю ні державою, ні корпораціями.

Раніше головним інструментом формування поведінки населення і переміщення грошей був доступ до владних і фінансових ресурсів. Тепер цього виявилося мало - політики, влада і корпорації зацікавилися системою соціальних комунікацій.

Яка дія всякого чиновника, що зіштовхнувся з ресурсом, який він поки що не контролює? Перше бажання - заборонити. До речі, так діяли і США на зорі народження мережевих співтовариств. Другий крок - увійти і спробувати регламентувати. Потім - купити.

- Придбати пару лівих сайтів або найняти армію "ботів" - серед нашої еліти - це звичайна справа...

- Через що інтернет відіграє комунікативну роль зливного бачка для викиду неперевіреної або явно неправдивої інформації. Ви ще не встигли опублікувати статтю, як на вас уже накидається зграя платних "коментаторів". Причому ніхто не говорить про зміст, головне - кинути тінь на автора, дискредитувати. Пережив це, як кажуть, на власній шкурі. Сьогодні в інтернеті всі воюють проти всіх - політичні суб`єкти всередині держави, корпорації, стає жорстокою міждержавна боротьба. Все це схоже на використання комп'ютера для забивання цвяхів.

- Сьогодні інтернет-співтовариство вже розібралося, що до чого, і подібні дії малоефективні...

- І затратні. Ось тоді-то й помітили, що дешевше співпрацювати. Вихід політиків і представників влади в соціальні мережі знаменує другий етап відносин - співпраця. Буде і третій, найголовніший - монополізація.

- Тобто встановлення контролю над соціальними мережами?

- Контролювати соціальні мережі можна. Але лише за умови інтелектуальної конкуренції, коли ви стаєте більш необхідними на ринку, ніж ті, хто проти вас. Ми намагаємося в нові технології ХХІ століття увійти за прикладом століття двадцятого - грошима і адмінресурсом. Не пропонуючи конкурентний продукт. Це шлях у нікуди.


- А як політик повинен діяти у соціальній мережі?

- Тут необхідний креативний, зрозумілий і прозорий продукт, здатний зацікавити досить кмітливу критичну більшість. Адже представник влади, політик, він - носій інформації, цінної для кожного платника податків, він - комунікатор для інвестицій.

Завдання політика у мережі - не просто пояснити, що я роблю, але створити хоча б ілюзію того, що мережа допомагає людині реалізуватися. Тоді наступним кроком людини не буде вихід із протестами на вулицю. У США, які прийшли від заборони соціальних мереж до співпраці, не створили найголовнішого - реалізації. Чому на Уолл-стріт вийшли люди? Звісно, там не обійшлося без політиків і грошей. Але починають завжди громадяни, а вже потім підключаються політики. Головним рушієм протесту американців стала соціальна ініціатива за відсутності соціального ліфта, нереалізованість. Коли людина бачить вихід, може пояснити, але його не чують.

Якщо ти політик і виходиш, скажімо, у Фейсбук, ти повинен зробити так, щоб кожний член співтовариства відчув себе творцем загального інтелектуального продукту. Нехай їм здається, що вони на багато що впливають (і вони насправді впливають). Якщо людина з тобою поспілкувалася, і її пропозицію прийняли, це означає: вона знайшла адресу своєї реалізації.

Ви помітили тенденцію: у соціальних мережах багато хто відкриває свої персоналії, не ховаються за вигаданими ніками, розміщують реальне фото?

- Напевне, щоб повірили у твою щирість?

- Усі найбільш популярні й шановані блогери сьогодні спілкуються під своїми іменами. Відбувається легалізація мережі. Під псевдонімом зручно лаяти. Але матірщина моду не визначає. Той, хто мовчить у Фейсбуці, - також не учасник соціальної мережі. Її герой - це той, хто говорить, але не верзе дурниць. А несе цікаву ідею і визначає моду.

- Чому не у всіх політиків і державних діячів це виходить?

- Тому що соціальні мережі відкидають менторство. Тобі може не подобатися людина, і взагалі інтернет із його брудом, але менторство неприпустиме. Адже у соціальних мережах немає президентів і прем'єрів, ти можеш бути або цікавий, або нецікавий. Причому, що дивно, чим більше тебе лають, тим ти цікавіший. Значить, ти живий, значить на тебе звернули увагу. Значить, ти став частиною моди. Соціальної моди. І отже, на тебе є попит.

- Сьогоднішній вихід лідерів у соціальні мережі схожий на те, як колись М. Горбачов поламав усі традиції суворо вертикального спілкування з народом, вийшовши з броньованої машини до людей на тротуарі, і говорив із ними майже як із рівними...

- Інша справа чи здатний ти щодня бути цікавий. Якщо не здатний, то стаєш тим же Горбачовим, в якому потім розчарувалася і проклинає досі частина населення...

Євген Якунов. КИЇВ. 24 жовтня 2011 року.