Судний день ізоляціонізму або відчуття подиху нової культури

Сергій Телешун, голова Платформи «Діалог Євразія» в Україні, завідуючий кафедрою політичної аналітики і прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, доктор політичних наук, професор.
Світ потребує змін. Світ змінюється. Світ змінився. Це ті тези, які є домінуючими в світовому інформаційному просторі і, які відображають суспільні настрої та очікування більшості людей планети. Пошук націями, народами і державами нових форм співіснування, реалізації ними політичних, економічних, соціальних, гуманітарних проектів призводить до гострих системних конфліктів і криз, що провокують структурні зміни, як в окремих регіонах, так і в цілому на планеті. Криза старого світового порядку не є проблемою розвитку цивілізації, проблемою є відсутність моделей поведінки національних держав в нових умовах не завжди стабільної світової політико-економічної системи і прогнозована реакція та дії на світові виклики ХХІ ст.
За цих умов соціально-економічні кризи, техногенні катастрофи, «вікілікси», кібернетичні війни, регіональні конфлікти, «соціально-мережеві революції», перерозподіл обмежених природних ресурсів, пандемії та інше ще раз підтвердили тезу про формування засад нової політичної культури і нових суспільно-інформаційних відносин.
Гальмування процесу глобалізації, висока соціальна активність новоутвореного сучасного «середнього» класу при прийнятті стратегічних політико-економічних рішень, технологічна мобільність молодого покоління, ренесанс національної ідентифікації у країнах Заходу і економічна експансія у світову економіку країн Азії створили передумови виникнення нової світової культури, яка прийде на зміну постмодернізму.
Ідеї мультикультуризму пройшли випробовування спочатку економічною кризою, потім соціальною нестабільністю, а з часом, зіткненням національних амбіцій і національних інтересів, що не одне й теж, на Євразійському просторі, Середньому і Близькому Сході тощо. Вільний ринок праці, капіталів, інформації і пересування при відсутності гуманітарно-правового і соціального діалогу між титульними націями і мігрантами, спровокували хвилю «етнічно-релігійного егоїзму», поставивши під загрозу, з одного боку, право вільного вибору особистості у власному розвитку, а з іншого, право автохтонної більшості розвивати традиційний соціо-гуманітарний простір.
Структура плюралістичного суспільства зіткнулася з проблемою балансу при якому, з одного боку, є базові цінності демократичного суспільства з його культурою і традиціями, а з іншого, експансією нових соціально-гуманітарних цінностей і традицій, що пропонують і лобіюють, як окремі держави, так і соціально-гуманітарні і релігійно – етнічні групи. За цих умов головним подразником суспільного антагонізму є гуманітарний формалізм, невігластво, соціальна обмеженість, що виключає інтенсивну комунікацію між суб’єктами суспільних відносин. Сьогодні, на нашу думку, кожен соціально- відповідальний громадянин повинен бути готовий до пошуку суспільного компромісу з метою створення умов при яких буде реалізоване «суспільне благо». Проте, діалог між різними соціальними, релігійними, етнічними і політичними групами не можливий без розуміння позиції співбесідника, який має власну точку зору, а наслідки компромісу між суб’єктами діалогу набувають форму «примусової згоди», при якій кожна сторона несе юридичну і моральну відповідальність за власні вчинки, як перед партнером, так і перед співвітчизниками і історією. Ми не ставимо в абсолют жодну форму співіснування - ми кажемо про прагматичний підхід реалізації людських цінностей в рамках громадянського суспільства, побудованого на принципах «великого діалогу» - системі вертикальних і горизонтальних комунікацій, спроможних створити умови для існування і соціальної реалізації: більшості – меншості, громадянина – держави, громади – суспільства, нації – етносу, національної держави – світових інтересів тощо. Не вдаючись до детального аналізу політико-адміністративних і суспільних інституцій, слід зауважити, що людина бажає приєднатися до тієї соціальної групи, яка може максимально зреалізувати її духовні і матеріальні проблеми. Спроба відштовхнути або нівелювати через демагогію соціальну роль громадянина, етносу, релігійної громади і т.п. призводить до накопичення агресії, соціального і духовного нігілізму. Домінанта чистого індивідуалізму відходить в минуле. Люди, що мають спільні інтереси краще пристосовані до суспільного життя, а пошук ефективної моделі співіснування на сьогоднішньому етапі розвитку людства – об’єднує, а значить надає більше шансів вижити в глобалізованому світі. Ліберальний індивідуалізм в умовах глобальної трансформації суспільних відносин починає видозмінюватися, щосили вбираючи в себе принципи соціального колективізму, де важливим елементом взаємодії є діалог між суб’єктами суспільних відносин.
Особливу роль, у повному розумінні цього слова, грає діалог у перехідних суспільствах, або «молодих націях» і демократіях, які переживають суспільні трансформації, формують національні інститути влади і соціальні традиції. Ці держави можуть мати велику і довгу історію, але не мають досвіду цивілізованого діалогу між соціально-відповідальною владою, бізнесом, політичними, громадськими інститутами та громадянами. Ефективне спілкування підміняється соціальним популізмом, демагогією, системним адміністративним насильством, безконтрольним збагачуванням при падінні політичної культури населення та політичної еліти. Як свідчить досвід України, відсутність традиції суспільного діалогу може призвести до виникнення цілої черги дисфункціональних конфліктів, наслідки, яких істотно вплинуть на ефективність і стабільність соціальної системи. Діалог і соціальне партнерство створюють умови для інтелектуальної конкуренції і переводять конфлікти на функціональний рівень, сприяючи розвитку існуючої системи та виступаючи в якості механізму її саморегуляції і відновлення.

Особливу роль у цьому процесі грає національна інтелігенція, яка виступає провайдером суспільних змін, комунікатором між різними соціальними групами і владою. Вона, по-перше, завдяки політичній волі формує суспільно-значущі проблеми, що стають ідеалами і завдяки інтелектуальному тиску реалізує їх на практиці. По-друге, національна інтелігенція завдяки діалогу формує інтелектуальний потенціал держави, регіону та регулює співвідношення амбіцій і отриманого результату. І по – третє, вона стає комунікатором і наріжним каменем суспільного ДІАЛОГУ, як всередині держави, так і поза її межами .