вівторок, 9 листопада 2010 р.

Роль публічної політики у забезпеченні легітимації правлячого режиму


Ситник С. В.
кандидат політичних наук,
доцент кафедри
політичної аналітики та прогнозування
Національної академії державного управління при Президентові України


Розподіл кредиту довіри, що отримали чинний президент та його опоненти на останніх президентських виборах, засвідчує високий рівень політичної конкуренції, а значить у будь-який момент легітимність правлячого режиму може бути оскаржена політичними конкурентами. Тому розробка механізмів подолання делегітимаційних ризиків є більш ніж актуальною. Стабільність режиму може мати два джерела – через його сприйняття населенням або через відсутність альтернативи. Демократична легітимність встановлюється саме через альтернативу. Політичний актор, який прагне забезпечити стабільність встановленого ним режиму повинен володіти різними механізмами легітимації. Від того чи зможе він домовитися з суспільством, організувавши вчасний та ефективний діалог, залежить його легітимність.
Легітимність поняття багатогранне - це і процес, який формує відношення до влади. Це також і ресурс влади, що дає беззаперечні переваги перед політичними конкурентами. Особливості легітимації, як процесу набуття політичним інститутом визнання, визначаються змістом, яким наповнюється саме поняття «легітимність». Навіть, якщо не вдаватися до багатовікової історії формування розуміння даного явища, а розглянути її лише новітній період, то можна відмітити, що з того часу (а це вже майже 100 років!), коли Макс Вебер увів у науковий обіг сам термін «легітимність», відбулися значні трансформації в окресленні самих критеріїв легітимації. Між ціннісно-нормативною теорією легітимації М.Вебера та комунікативно-системною раціональністю Юргена Габермаса, Нікласа Лумана, знаходиться значне накопичення наукових знань, які й сьогодні прислуговують у вирішенні практичних проблем. Серед цього теоретичного доробку варто відмітити Поля Рікера, який розглядає легітимацію як процес набуття доданої вартості. Цей термін він запозичує з марксівської економічної теорії, але вкладає в нього політичний зміст пояснюючи, що додана вартість визначається як різниця між претензією на легітимність та рівнем довіри. [5, 223-225]. Заслуговує на увагу позиція Герберта Маркузе [4, 165-173], яка у скорегованому та доповненому вигляді мала місце й у Ю. Габермаса [9; 88-134.], стосовно проблеми політичного відчуження, яке наступає в наслідок технологізації системи управління, що в свою чергу призводить до втрати в пануванні чітко окреслених ознак гноблення та своїм наслідком має раціоналізацію політики в цілому. Науковець стверджує, що джерела легітимації знаходяться у публічній комунікації та обгрунтовує значення процедур у прийнятті рішення, які повинні реалізовуватися у правовій держави. Поширення нових тенденцій у розумінні суспільно-політичних процесів, доводять, що настає зміна суспільної організації. Так Х. Арендт вказує на те, що сучасники можуть спостерігати остаточний занепад публічної сфери, зумовлений суспільно-економічними процесами і поширенням громадської сфери на всі форми життя, злиття публічної та приватної сфер, формуванням масового суспільства [1, 126]. Така кардинальна зміна потребує нових форм легітимації.
Проблема легітимності представлення інтересів, проблем, рішень не є вирішеною, так само як встановлення легітимності акторів публічної дії. Наприклад, некомерційні організації не є органами, що обираються, тому їх легітимність не може спиратися на представництво чиїхось інтересів. Джерелом їх легітимності стають цілі, що ними переслідуються, а також досягнутий результат. Те, що цілі включають необхідність задовольнити реальну потребу чи вирішити реальну проблему суспільства, дає підстави для їх легітимації. Рівень їх легітимності також визначається через їх спроможність ініціювати і реалізовувати зміни в суспільстві. Також одним із критеріїв легітимності є масовість об’єднань, так організації, що мають розгорнуту інфраструктуру, володіють значними організаційними, кадровими ресурсами, автоматично отримують вищий рівень легітимності.
Деякі дослідниики вважають, що у таких складних ситуаціях чи не єдиним інструметом легітимації виступають процедури. Незвачаючи на відсутність у політичній та управлінській практиці усталеного визначення терміну «процедура», поняття широко використовується в обгрунтуванні процесів легітимації. Так, С. Ліпсет стверджував, що процедур демократії достатньо для того, щоб урядова політика мала високий ступінь легітимності [11, 324-334].
П. Бергер, Т. Лукман, Е. Гідденс відрізняють легітимацію від натуралізації. Остання розуміється як соціальний процес, коли політично спірні результати політики чи методи набувають ознак невідворотності і починають сприйматися як такі, яких неможливо уникнути. Наприклад, перехід до ліберального капіталістичного ринку ждя країн-транзитерів – це результат натуралізації, так як відсутня альтернатива. Натуралізація працює як соціальна структура, яка перешкоджає громадському осмисленню. Це дало підстави Р. Далю зауважити, що саме така якість цього процесу, надає йому ознак антидемократичності. Дійсно, з одного боку, застосовуючи широкий спектр технологій впливу на масову свідомість, можна будь-який соціальний процес показати як невідворотній, з іншого – є процеси на які є соціальний запит.
А. Хейдрун ввів поняття «легітимаційна політика» як соціальної практики орієнтованої на впорядкування легітимаційних процесів у суспільстві, на основі вироблення адекватної, прийнятної моделі системи політичного управління [8, 48].
Технологічність процесу легітимації політичних акторів, у тому числі і владних структур, сьогодні не викликає заперечень. Російський дослідник Скіперських О. ставить питаня про доцільність управління легітимаційними процесами. На його думку, ефективність процесу легітимації політичної влади на пострадянському просторі залежить від того, наскільки вона забезпечена механізмами набуття визнання, наскільки різнобічний арсенал механізмів, що використовуються політичним актором.
Подібних концепцій формування символічного капіталу, як назвав легітимацію П. Бурдьє, на сьогодні більш, ніж достатньо, але жодна з них не може претендувати на статус універсальної, тому що кожна модель легітимації включає різні параметри, що характеризують стан політичної системи, ступінь зрілості громадянського суспільства, особливості взаємодії політичних акторів тощо. Наприклад, дискурсивно-комунікаційна процедура легітимації найбільше конотується з сучасними демократичними постіндустріальними та постдемократичними інформаційно-глобалізованими суспільствами, де демократична процедура легітимації влади в межах національної держави поступово піддається спростуванню внаслідок розмивання та зменшення ролі державної політики.
Розгляд публічної політики, як механізму, що забезпечує легітимацію правлячого режиму, зумовлений тим, що сьогодні зупинити процеси формування ринку інтересів та ринку влад, за яких і реалізується публічність, неможливо. Публічна політика стала полем формування взаємовигідних стосунків держави та громадянського суспільства, елемент стратегії досягнення суспільного визнання, інструментом формування демократичних процедур набуття легітимності політичними акторами.
У поняття демократичної політичної процедури легітимації включається як правовий, так і соціальний аспект. Безперечно, первинною легітимацією влади є така демократична процедура, як вибори. Однак, легітимація, яка формується на вході у політичну систему є недостатньою, щоб реалізовувати право управляти. Дотримання владою юридичної процедури прийняття політико-управлінського рішення дає результат самолегітимізованого владного рішення, тому що при його прийнятті збережено легальність встановленого порядку. Однак, це далеко не факт автоматичної легітимації суб’єкта прийняття рішення. Тому для політики юридична площина є важливою лише в сенсі закріплення певного правового порядку. Більш важливою є соціальна площина, в якій легітимізується влада та постійне підтвердження права управляти.
Питання легітимності політики і нових форм легітимації влади є надзвичайно актуальними, водночас проблемними, оскільки нові форми, яких набуває публічна діяльність, роблять легітимність залежною від обставин та результатів публічної діяльності. Постановка питання легітимності передбачає класичне розуміння: правління через народ та правління для народу. На думку деяких учених (Тьонінг), при “висхідній легітимації” політичні рішення є легітимними, якщо вони відображають волю народу, спираючись на мандат, отриманий у результаті виборів. У свою чергу, легітимація системи державної влади досягається через забезпечення участі громадян у виборчому процесі. При легітимації, “зумовленій результатом”, рішення вважаються легітимними за умови, якщо вони сприяють колективному добробуту суспільства. Рішення і програми політик є легітимними, якщо вони співвідносяться з принципами демократичної легітимності. Легітимність публічної дії базується в такому випадку на врахуванні / неврахуванні тими, хто приймає рішення, загальних інтересів учасників, тобто здатності знаходити консенсус чи дотримуватися інтересів залучених груп населення шляхом інституційного регулювання соціальних вимог (модель процедурного обговорення Ю.Хабермаса). Коли легітимність публічної дії набуває нормативного характеру, то юридичне регулювання стає основою встановлення легітимності.
Більш дієвим є механізм легітимації за отриманим результатом, який виражається у здатності влади до оцінки та розв’язання проблем. Однак такий підхід не може бути універсальним, оскільки інколи сама влада володіє обмеженими можливостями дії. Легітимація передбачає підтримуваний публічною владою чи домінуючими акторами порядок (якщо мова йде про, наприклад, окремий сектор), представлений як легітимний, та просування одних проблем, які слід вирішувати, позбавляючи значення, делегітимізуючи тим самим інші. Побудова проблем, які стають “публічними”, передбачає визнання окремих практик допустимими та справедливими, а отже, й легітимними. Відповідно у питаннях легітимації публічної політики не останню роль відіграють процеси інституалізації, які впроваджують певні правила гри, додержання яких забезпечує легітимацію.
С. Ліпсет вважає, що існує певна кореляція між легітимністю та ефективністю влади. Можна навести приклади, що підтверджують авторську гіпотезу. Так ще у 2002 році американський дослідник Тед Гофф, працюючи з фокус-групами досліджував вплив процесів легітимізації та натуралізації на політичні процеси та спробував спрогнозувати успіх демократичного транзиту та впровадження ліберального ринку [10, 425-428]. Він виходив з того, що перший загальний отриманий результат, як для України, Естонії, так і для Узбекистану, був однаковий – нервномірний розподіл власності. Між тим, ступінь та характер легітимності був різним. Естонія:
· естонці беззаперечно вірили у те, що ліберальним реформам немає альтернативи, процес натуралізації ринку був завершеним;
· естонці не думали про тих, хто отримує користь від переходу на ринкові відносини і, що головне - не розпізнавали урядових чиновників, як основних бенефіціаріїв.
Узбекистан:
· незавершений процес натуралізації ринку;
· населення було переконане, що чиновники є основними суб’єктами, які отримують вигоду з розподілу державної власності;
· у процеси легітимації політики уряду залучені етномовні та особливо релігйні чинники.
Україна:
· практично відсутні ознаки натуралізації ринку, що посилювалися наявністю ностальгії за «радянським минулим»;
· основними джерелами легітимності режиму є лише незалежність та особиста свобода громадян.
Дослідник тоді спрогнозував лише політичні наслідки, вказавши на те, що політична система України є найменш стабільною. Між тим сьогодні вже є результати ступеня ефективності управління, яке здійснювалося у тому числі і на означених засадах легітимності. У 2010 році Freedom House опубліковав підсумки національних транзитів за період 2001-2009 рр. [12]. Естонія зайняла провідне місце у рейтингу країн-транзитерів, яка має стійку, демократичну, відповідальну перед суспільством систему управління. Естонія посіла першу позицію серед країн колишнього Радянського Союзу за річним доходом на душу населення (близько 19 тис. дол.). І не останню роль у досягненні таких результатів відіграв максимальний легітимаційний ресурс, що отримала влада від суспільства у вигляді повної довіри.
Україна отримала систему «замаскованого авторитаризму» з нефункціональною демократією, значним дефіцитом верховенства закону, де відносна стабільність досягається далеко недемократичними методами. Україна знаходиться посередині рейтингу серед країн колишнього Радянського Союзу, має достатньо низькі показники річного доходу на душу населення (близько 7 тис.), низький рівень демократичності управління при достатньо непоганих показниках зрілості громадянського суспільства.
Узбекистан побудував повністю закрите суспільство з авторитарною системою, повною ценралізацією і концентрацію влади, відсутністю політичних конкурентів. Релігійні фактори, які від початку закладалися в основу легітимності режиму посприяли домінуванню формальної державної ідеології над суспільством, що сьогодні служить інструментом виправдання режиму. Низька позиція Узбекистану за рівнем доходу на душу населення поступається лише Киргистану та Таджикистану.
Важливим для здійснення ефективного управління є вибір оптимальних стратегій легітимації. Так для країн-транзитерів, важливим механізмом легітимації політичних акторів та підтвердження права управляти є залучення у якості підтримки міжнародних політичних акторів. Інколи у такий спосіб здійснюється компенсація браку внутрішніх легітимаційних практик. Майже рік президентства В.Ф.Януковича засвідчує достатньо активну, різновектрну міжнародну активність та отримання від цього власних політичних дивідентів. Проте потенціал внутрішніх стратегій легітимації залишається незатребуваний.
Партиципаційні (учасницькі) стратегії легітимації спрямовані на забезпечення участі громадян у процесах прийняття управлінських рішень, особливо місцевого рівня, є найбільш поширеними у демократичній практиці. Ступінь легітимності владних структур варіюється у залежності від того, наскільки громадяни відчувають ступінь залучення у процес співуправління. У такій стратегії головну роль відіграють процедури. Тут варто звернути увагу на те, що публічні процедури самі по собі не являються стовідсотковою гарантією прийняття «правильних рішень» і, навряд чи у такий спосіб безпосередньо впливають на ефективність управління. Однак, саме процедури забезпечують суспільне визнання та підтримку владних рішень та дій.
Сьогоднішні вітчизняні реалії демонструють наявність суспільного запиту на нормативну-правову базу, яка забезпечувала б існування процедур впливу громадськості на прийняття владно-політичних та управлінських рішень. Мова йде не лише про процедури, які б сприяли легітимності правлячого режиму, а й про те, що потрібно подолати етап становлення легітимності самих процедур. Наявність значної кількості законопроектів, які мають безпосереднє відношення до врегулювання відносин «людина-влада», «людина-управління», говорить сама за себе – «немає процедур, немає ефективної взаємодії». Наслідком цього є втрата основного мотиву взаємодії громадськості з владою – можливості притягнути до відповідальності представників влади у разі порушення ними законності. Адже у цілому комплексі взаємодій неюрисдикційного характеру «законність» / «протизаконність» може розумітися лише у відповідності дотримання / порушення процедур.
На сьогодні одним з каналів впливу громадськості на прийняття управлінських рішень є Громадські ради. Питань щодо їх повноважень, структурної спроможності, фінансування діяльності, членства у радах, статусу рішень цих консультативно-дорадчих органів, механізму звітування органів виконавчої влади про врахування або неврахування рішень громадських рад, на сьогодні залишається більш ніж достатньо.
Впроваджуючи, постановою КМУ від 26 листопада 2009 р. N 1302 «Про додаткові заходи щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики», рейтингове голосування при формуванні Громадських рад, влада, по суті, залишила право участі у формуванні державної політики лише за, так званими, «парасольковими» громадськими організаціями, які мають достатньо потужну інфраструктуру. Процеси інкорпорації громадських організацій у бюрократичні структури та використання їх лише для легітимації рішень є більш, ніж очевидними. Між тим, 2009 рік відзначився тим, що у цей рік було зареєстровано більше громадських організацій, ніж у 2004 році. Громадянське суспільство розвивається шляхом самоорганізації і питання взаємодій з владними структурами – це питання лише політичної волі. Сама по собі легітимація політико-управлінських рішень ще не забезпечує легітимність правлячого режиму і відсутність легальних каналів виходу громадських ініціатив не сприятиме його стабільності.
Безперечно, проблема легітимності представлення інтересів, проблем, рішень тощо публічної політики не є вирішеною, так само як встановлення легітимності акторів публічної дії. Наприклад, некомерційні організації не є органами, що обираються, тому їх легітимність не може спиратися на представництво чиїхось інтересів. Джерелом їх легітимності стають цілі, що ними переслідуються, а також досягнутий результат. Те, що цілі включають необхідність задовольнити чи вирішити реальну проблему суспільства, дає підстави для їх легітимації. Рівень їх легітимності також визначається через їх спроможність ініціювати і реалізовувати зміни в суспільстві. Також одним із критеріїв легітимності є масовість об’єднань, так парасолькові організації автоматично отримують вищий рівень легітимності.
Труднощі, що мають місце у використанні партиципаційних стратегій легітимації правлячих режимів, спонукали імплементації іншої стратегії, яка бере початок від розуміння управління, як системи з надання послуг державою суспільству. Логіка є простою – держава існує завдяки податкам, які сплачують громадяни. Податки – це не дохід держави, а плата за послуги, які надає держава. Чим вища ця плата, тим більший спектр послуг має надаватися. Ступінь легітимності управління визначається у відповідності наявності якісної системи обслуговування громадян. У перше така практика була запроваджена адміністрацією Клінтона у вирішенні конфліктних моментів, що виникали у площині перетину таких складових, як відкритість доступу громадськості до інформації та прозорість прийняття управлінських рішень. Продумана система якості облуговування дала можливість зменшити конфліктний потенціал, що несе у собі так зване «обмеження доступу до інформації», яке обов’язково присутнє у будь-кому у тому числі й демократичному управлінському процесі. Особливістю впровадження стратегії «якісного обслуговування» є те, що вона потребує реформування всієї управлінської системи.
Впровадження стратегій легітимації з метою – недопустити кризи легітимності, завдання будь-якого правлячого режиму. Існує безліч технологій формування демократичної легітимності, серед яких і механізми публічної політики. У політичній системі існує невизначенність та множинність точок, які можуть стати джерелом кризи легітимності. Відособленість нових інститутів від системи державного управління, недостатня підтримка демократичних інститутів як управлінською елітою, так і громадськістю – все це збільшує делегітимаційні ризики. Часто періоди легітимації правлячого режиму, які супроводжуються браком ресурсів, демонструють приклади «відкату» до авторитаризму. Водночас таке звуження спектру легітимаціцйних стратегій та механізмів лише поглиблює кризу легітимації.
Література:
1. Арендт Х. . Між минулим і майбутнім / Х. Арендт. - К. : ДУХ І ЛІТЕРА, 2002.-321с.
2. Бергер П., Лукман Т. Конструирование социальной реальности. Трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман. - М. : „Academia-Центр”, „МЕДИУМ”, 1995. - 323 с.
3. Бурдье П. Дух государства: генезис и структура бюрократического поля. // Поэтика и политика. Альманах Российско-французского центра социологии и философии Института социологии Российской Академии наук. – М. : Институт экспериментальной социологии; СПб.: Алетейя, 1999. - С. 127 - 166.
4. Маркузе Г. Одномерний человек / Г.Маркузе -М.: REFL-book, 1994.-368 с.
5. Рікер П. Ідеологія та утопія / П. Рікер. - К.: ДУХ і ЛІТЕРА, 2005.-С.221-226
6. Скиперских А.В. Дискурс легитимации власти: Монография / А.В.Скиперских. − Елец: ЕГУ им. И.А.Бунина, 2008. − 186 с.
7. Catlaw T., Hu Q.Bureaucratic Fields Legitimacy and Public Administration : Constructing the American Bureaucratic Fields // American Behavioral Scientist. – 2009. – Vol. 53. - P.458-481.
8. Heidrun A. Democracy in Europe: Legitimising Politics in a Non-State Polity. New York: Berghahn Books, 1998. - 184 р.
9. Habermas J. Legitimation crisis / Transl. by McCarthy Th. - Cambridge: Oxford : Blackwell: Polity press, 1997. - XXV, 166 p.
10. Hoff T. Making the Future Inevitable: Legitimizing, Naturalizing and Stabilizing. The Transition in Estonia, Ukraine and Uzbekistan // European Journal of International Relations,Vol. 8(3).- P.403-436
11. Lipset S. M. Political Man: The Social Bases of Politics. – Baltimore, Maryland: The John Hopkins University Press, 1981. – 586 p.
12. Nations in Transit 2010. - Режим доступу : http://www.freedomhouse.hu/index.php?option=com_content&view=article&id=321:nations-in-transit-2010&catid=46:nations-in-transit&Itemid=121

4 коментарі:

Анонім сказав...

Moccasins have formally made their way back into the fashion world and the collection of fall winter ugg boots for kids offers an attractive and comfortable Moccasin. Now your infant or toddler can have the same stylish and comfortable shoes or boots that you own for yourself.

www.bootshopugg.com
http://www.saleuggjp.com アグ
UGG
http://www.saleuggjp.com UGG
[b][url=http://www.bootshopugg.com]www.bootshopugg.com[/url][/b]
[b][url=http://www.saleuggjp.com]www.saleuggjp.com[/url][/b]
www.saleuggjp.com
[b][url=http://www.bootshopugg.com]UGG[/url][/b]

Анонім сказав...

[url=http://buyviagrapremiumpharmacy.com/#uhytb]buy viagra online[/url] - buy viagra online , http://buyviagrapremiumpharmacy.com/#uipwb viagra online

Анонім сказав...

[url=http://buycialispremiumpharmacy.com/#iaubk]buy cialis[/url] - buy cialis online , http://buycialispremiumpharmacy.com/#ilanf buy cialis

Анонім сказав...

[url=http://buyonlineaccutanenow.com/#wzzzb]cheap accutane[/url] - buy accutane online , http://buyonlineaccutanenow.com/#ziipi accutane cost