четвер, 27 вересня 2007 р.

Стратегічні пріоритети українського політикуму після дострокових парламентських виборів


Ігор Рейтерович

Дострокові парламентські вибори, судячи з останніх соціологічних досліджень, суттєво не змінять політико-партійну палітру України. Більше того, жоден з варіантів формування парламентської коаліції не є конструктивним та здатним реалізувати стратегію національного розвитку, яка б передбачала концептуалізацію політичної системи держави, формування громадянського суспільства та модернізацію економіки. Відповідно головним питанням на виборах є не суспільні інтереси, а проблема збереження, отримання або ж примноження політичної та економічної влади для основних фінансово-політичних груп держави.
Виходячи з цього для українського політикуму на даному етапі найбільш актуальним питанням є питання не стільки перемоги на виборах до Верховної Ради тієї чи іншої політичної сили, скільки формування нових правил гри після виборів. Частково це пов’язано з тим, що, по-перше, результати виборів будуть оголошені скоріш за все не раніше, ніж через два місяці після офіційного волевиявлення громадян. По-друге, головним є не те, хто сформує коаліцію, а те, як це буде сприйнято політичними акторами, що залишаться поза цим процесом, враховуючи їх здатність заблокувати нормальні політичні та соціально-економічні процеси в державі за допомогою судових та політичних важелів впливу. Тому проблема проведення нових дострокових парламентських виборів після 30 вересня наразі залишається актуальною.
Беручи до уваги вищезазначені фактори, на фоні підбиття підсумків виборів до Верховної Ради та публічного формування парламентської коаліції головними кулуарними темами стануть:
- новий механізм розподілу повноважень між основним політичними гравцями (зокрема, відхід від нині існуючої дворівневої системи /влада vs опозиція/);
- часткова трансформація виборчої системи (повернення до змішаної мажоритарно-пропорційної моделі або формування пропорційної виборчої системи з преференційним голосуванням);
- підготовка нового проекту Конституції (при цьому можна визначити щонайменше три центру впливу на даний процес – Секретаріат Президента, Кабінет Міністрів, найбільша опозиційна політична сила – БЮТ);
- реформування системи місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій (більшість фінансово-політичних груп зацікавлені у послабленні впливу центральної влади на політичні та, особливо, соціально-економічні процеси в регіонах);
- створення нових політичних проектів. Мова йде як про формування єдиних партій на основі блоків БЮТ та «Наша Україна» - «Народна самооборона», так і злиття частини НУНС та Партії регіонів у нову політичну силу (ініціатором даного варіанту виступає помірковане крило Партії регіонів, представлене Р.Ахметовим, якій останнім часом орієнтується на Секретаріат Президента);
- проблема референдумів (з приводу Конституції, вступу України до НАТО, статусу російської мови). Враховуючи правову невизначеність у питанні проведення референдумів в Україні, а також громадсько-політичну непередбачуваність від даних кроків найбільш оптимальним варіантом є збереження status quo, тобто відмова всіх впливових політичних сил від своїх ініціатив.
Саме від того, чи досягнуть консенсусу основні фінансово-політичні групи з зазначених питань буде залежати політична стабільність та, відповідно, темпи соціально-економічного розвитку держави.

Немає коментарів: