четвер, 20 серпня 2020 р.

Незалежність. Сім кроків до розвитку

Сергій Телешун

Напередодні Дня Незалежності хочу звернутися до співвітчизників – громадян, які незалежно від свого етнічного походження чи конфесійних уподобань пов’язують своє минуле, сьогодення, свій завтрашній день і день своїх дітей з Державою Україна.

Незалежність – це не свято. Незалежність – це щоденна важка праця, яка будується на єдності й відповідальності. Мені здається, що сьогодні є потреба в незалежності як суб’єктності держави Україна, суб’єктності громадян. Суб’єктність громадян – це, насамперед, право українців визначати своє майбутнє і моделювати систему управління, яка б відповідала не тільки глобальним тенденціям і вимогам часу, а й інтересам більшості та меншості.

З іншого боку, суб’єктність України має визначати її суверенітет не на папері, а в конкретних справах, як конкурентний регіональний і глобальний проєкт, як конкурентну і функціональну державу, спроможну не тільки декларувати свої національні інтереси, а і відстоювати їх, будучи в системі міжнародної співпраці.

Cьогодні є потреба змінювати державу. Є потреба знову відчути громадян, які є не лише носіями влади і платниками податків, а й визначають майбутнє українського проєкту. Головне завдання ефективного управління – спооможність адекватно реагувати на світові виклики. Уміння жити не тільки днем сьогоднішнім – завтрашнім, отримуючи надприбуток – на рівні особистості, корпорації чи держави, а вміння змінювати систему управління, не викидаючи головного суб’єкта – громадянина.

Виходячи з цього, напередодні свята Незалежності, я хотів би запропонувати сім кроків, спрямованих на модернізацію системи управління державою. Перше. На сьогодні для України ключовим є питання миру і відновлення суверенітету. Йдеться не тільки про повернення окупованих територій, а й про відновлення суверенітету реального, де громадянин відчуває себе суб’єктом прийняття рішень і розподілу ресурсів.

Для мене мир – це дуже важливий фактор, але це – один з етапів створення конкурентної держави, суверенної, спроможної чути своїх громадян, і чий голос чують інші країни світу. Друге, це питання відновлення функціонування ефективних інститутів як держави, так і громадянського суспільства. Тобто, держава повертає собі функції арбітражу і гаранта конституційних домовленостей і суспільного договору.

Ми повинні витіснити конфлікти, протиріччя, протистояння з українського тла. Але не шляхом диктатури і автократії, а шляхом діалогу, конкуренції, функціональності. Третє, питання відновлення реального сектору української економіки. Необхідно зупинити деіндустріалізацію України. Не має майбутнього держава, яка не має власної економіки, побудованої не тільки на індустріальній складовій, а й на інформаційних засадах, яка спроможна заявити про себе новими технологічними проєктами. Реальний сектор економіки, крім середнього, малого бізнесу, повинен активно працювати на Український проєкт. Необхідне підвищення реального ВВП. Кожен громадянин – незалежно від суспільних, глобальних викликів, пандемій, – повинен відчувати себе частиною національної економіки, яка змінює державу на краще.

І це не тільки про представників бізнесу. Це і про вчителя, лікаря, військовослужбовця. Всіх тих, хто є носіями влади. Четверте, безпекове питання. Це питання поєднання верховенства закону із духом, буквою закону. Про що мова? Громадянин України повинен відчути, що закон обов’язковий для всіх. Що є незворотність покарання для всіх тих, хто порушив закон, незалежно від політичних уподобань та інтересів. В Україні є потреба, крім децентралізації, яка дуже важлива для українських реалій, повернутись до питання реінтеграції. Тобто, повернути не тільки окуповані території, а насправді більшість територій у політико-правове, соціально-економічне і гуманітарне поле України. У боротьбі за децентралізацію ми не повинні “вихлюпнути дитини”.

Ми повинні мати Україну, де кожен – різний, але об’єднаний одним цілим. Наступне, п’яте питання: боротьба з бідністю. Не має майбутнього держава, де більше 25 відсотків населення – 30, 40 відсотків – знаходиться за межею бідності. Це обов’язкова умова виживання держави в умовах нестабільності. Передостанній, шостий пункт дещо специфічний, але він ефективний. Це поєднання безпекового фактору – сильна держава, конкурентна держава, – з технологіями і, як не дивно, з освітою та медициною. Необхідне збільшення бюджетних асигнувань не тільки на модернізацію безпекової галузі, але, насамперед, на освіту і на медицину.

Ми повинні зупинити деградацію Української держави, що виявляється у масовому виїзді громадян за кордон і падінні освітнього рівня. Класики говорили: обличчя і майбутнє держави визначається не тільки технологічною складовою, а насамперед рівнем освіченості більшості населення. Ми повинні позбутися (я спробую перефразувати відомий вислів Форда) такого явища як “покарання мисленням”. Адже з’ясувалося, що 90 відсотків населення, коли їх закликають до критичного мислення, вважають це покаранням.

Ми повинні зрозуміти, що мислення, розвиток і навчання, – це майбутнє України. І останнє, сьоме. Ми не повинні любити одне одного. Ми повинні слухати одне одного. Ми повинні чути одне одного. Ми повинні об’єднуватись і змінювати державу, змінювати життя людей в державі. Ми повинні створити умови, за яких більшість світу і населення буде знати Україну як взірець змін. Успіху вам. Кращого життя і долі. Але бажано – в цьому поколінні! Зі святом!

Немає коментарів: