вівторок, 21 травня 2019 р.

НАУКОВЦІ КАФЕДРИ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТИЧНОЇ АНАЛІТИКИ ВЗЯЛИ УЧАСТЬ У І МІЖНАРОДНІЙ НАУКОВО-ПРАКТИЧНІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ «ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ: МІЖНАРОДНИЙ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД».


16 травня 2019 року в Національній академії прокуратури України відбулася І Міжнародна науково-практична конференція «Захист прав людини: міжнародний та вітчизняний досвід». У конференції взяли участь відомі вітчизняні та зарубіжні науковці, зокрема: Йозеф Затько, директор Східноєвропейського агентства розвитку, президент Європейського інституту безперервної освіти, Кароліна Ріус Аларко, старший радник з питань прокуратури (організована злочинність) Консультативної місії Європейського Союзу, Сергій Мінченко, перший проректор з навчально-методичної роботи Національної академії прокуратури України, Олександр Костенко, завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, академік НАПрН України, Олександр Дроздов, президент Спілки адвокатів України та ін. Національну академію державного управління при Президентові України представляли Сергій Телешун, директор Інституту  державної служби та місцевого самоврядування, а також науково-педагогічні працівники й докторанти кафедри публічної політики та політичної аналітики.

  


Сергій Телешун у своєму виступі акцентував увагу на соціально-гуманітарне та сервісне спрямування роботи прокуратури України в умовах публічної політики, наголошуючи  на значущість відповідності Законів Конституції України.  

  


Пріоритетними темами в процесі обговорення були дотримання прав і свобод людини, що мають спрямовуватися на налагодження міжвідомчої системи комунікації в частині забезпечення прав людини, створення міжпрофесійної платформи спілкування судів, прокурорів та адвокатів з метою забезпечення реалізації міжнародних стандартів прав людини; підвищення кримінальної відповідальності щодо кримінально-правового забезпечення захисту фізичного і психічного здоров’я дітей; захист інтересів військовослужбовців та членів їх сімей, а також приведення у відповідність з міжнародними нормами і стандартами положень статей Законів України.


С.О. Телешун
Доктор політичних наук, профессор,
Заслужений діяч науки і техніки України
Директор інституту державної
служби і місцевого самоврядування
НАДУ  при  Президентові України
І. М. Клименко
старший викладач кафедри публічної
політики і політичної аналітики НАДУ
при Призидентові України. 

Основні виклики і загрози  правам людини і громодянина  в умовах  трансформації суспільства





Проблема забезпечення прав людини у сучасному глобалізованому світі  набуває нових ознак і характеристик.  Радикальна перебудова світового порядку,  зміна моделей публічної політики і управління призвела до структурної трансформації державних і суспільних інститутів та інституцій.    

Перезавантаження політико-економічної і соціальної системи держави супроводжується   стійкими системними конфліктами і кризами, спроможними суттєво впливати на формування нових моделей політичного режиму в державі. 

Насамперед мова йде про принципи і механізми взаємодії ключових суб’єктів суспільно-політичного і правового процесу: громадян, держави, політичної системи, міждержавних і національних інституцій арбітражу, наднаціональних структур, корпоративних інтересів тощо. Таких питань близько двадцяти. Проте, вони є світоглядним підґрунтям для нового глобального і національного суспільного договору .

 Відсутність цих договорів, особливо в умовах політичної турбулентності, соціальної нестабільності і зовнішньої агресії провокує політичний клас до створення  моделі «гібридної демократії», яка характеризується вибірковим тлумаченням принципів «народовладдя» і реалізації прав людини і громадянина.

  У світі загалом і в Україні зокрема змінюється суспільна модель управління, трансформуються  інституційні норми, інститути. Інструментом змін, суб’єктом і об’єктом цих процесів – як на глобальному, так і на національному рівні - є людина, громадянин.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і напрями діяльності держави, ефективність політичного істеблішменту та адекватність правової системи.  Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» (ст. 3 Конституції України)[1]. Проте у  процесі реформування і трансформації державних інститутів існує велика загроза «забути» про права людини, які стають заручниками змін і політичної доцільності.

Проблемою є те, що  часто публічна влада не може, а  іноді (з політичних і корпоративних мотивів), не хоче реалізувати конституційні положення на практиці. Тобто знайти баланс між необхідними  системними змінами і громадянином, як носієм прав і свобод.

Проголошення на конституційному рівні захисту прав і свобод людини і громадянина, як вищої соціальної цінності покладає на державу обов’язок  бути гарантом  і арбітром у охороні та реалізації цих завдань.  

Ряд проблем щодо захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні, на нашу думку, носять світоглядне, ідеологічне і політико-організаційне навантаження. Зокрема це питання «цілісності» конституційного тла у  цій царині. Дуже часто чинне законодавство  протирічить діючій  Конституції як основному закону, що формує умови для «ручного управління» та «політичної доцільності», а значить створює прецеденти системного порушення прав та свобод громадян, які стають частиною судової практики. За приклад  можна взяти рішення Конституційного Суду України від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі № 1-135/2018(5846/17) за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України [2] та інші.

Ще дві дискусійні проблеми пов’язані з зовнішніми факторами впливу і характеризуються обмеженням національного суверенітету третіми сторонами.

По перше це необхідність захисту української держави від проявів агресії та елементів інформаційної війни з боку Російської Федерації. При цьому може втрачатися належний баланс між інтересами національної безпеки та правами людини, громадянського суспільства.

По друге, відстоювання інтересів громадян України при веденні переговорів з міжнародними організаціями, що надають кредитне фінансування для стабільної діяльності держави та висувають вимоги, що часто йдуть у розріз з належним забезпеченням конституційних прав та свобод людини у соціальній сфері (ст. 48 Конституції України). Таких вузьких місць у політико-правовому просторі  України, на думку окремих фахівців і експертів, є більше сорока.

Не реагування на ці проблеми з боку владних інституцій, правоохоронних органів, судової влади  щодо забезпечення у достатній мірі реалізації прав і свобод громадян, відсутність адекватної комунікації – породжує зростання  недовіри до держави та політичних інститутів. Такий стан речей є причиною суспільної апатії, що неодноразово відмічали соціологи в процесі аналізу настроїв у суспільстві.

Конституційно-правовими гарантіями забезпечення прав та свобод людини і громадянина є нормативно-правові гарантії (сукупність правових норм, за допомогою яких забезпечуються реалізація, порядок охорони і захисту прав та свобод особистості) до яких відносять норми-принципи, юридичну відповідальність та юридичні обов’язки, передбачені конституцією та організаційно-правові гарантії (механізм держави, органи місцевого самоврядування, посадові особи, політичні партії і громадські організації, засоби масової інформації, міжнародні правозахисні організації та їх діяльність у сфері правотворчості та правозастосування, спрямована на створення сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами і свободами). Головною організаційно-правовою гарантією в демократичній державі є суд, незалежний від будь-якого державного або партійного органу [3].

Проаналізувавши сучасний стан дієвості таких гарантій в Україні можна дійти висновку, що головна проблема полягає саме у недостатній ефективності механізму забезпечення організаційно-правових гарантій. Нестабільне інституційне середовище вимагає значно більшого залучення громадянського суспільства до процесів вироблення публічної політики, що у свою чергу буде створювати умови неможливості порушення прав і свобод громадян. Прикладами такого залучення, з точки зору механізмів захисту конституційних прав і свобод громадян,  можуть бути апеляції громадян щодо правомірності тих чи інших владних рішень у судових інстанціях як в Україні так ї за її межами; створення громадських майданчиків з метою слухання та обговорення суспільно важливих питань з метою прийняття відповідних рекомендацій обов’язкових до розгляду  органами  влади; створення системи первинного арбітражу з питань можливих порушень конституційних прав і свобод громадян із залученням в якості арбітрів осіб та організацій які є лідерами громадської довіри та юридичної спільноти (основними рисами яких є неупередженість та незалежність) тощо.

Такі механізми, на нашу думку можуть якщо і не повністю то суттєво зняти градус суспільної напруги та приведуть до  зниження небезпеки порушення прав і свобод громадян у процесі реформування держави в період інституційної нестабільності.

Список використаних джерел:

1. Конституція України [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України (ВВР) № 30, ст. 141. – 1996. – Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

2. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Конституцйного Суду України. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: http://www.ccu.gov.ua/dokument/1-p2019

3. Механізм реалізації, гарантії та захист прав та свобод людини та громадянина в Україні. Обмеження конституційних прав та свобод людини і громадянина в Україні [Електронний ресурс] // Головне управління держгеокадастру у Миколаївській області. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://cutt.ly/SeFIZc


Немає коментарів: