четвер, 27 березня 2014 р.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

С.Рудовська,
аспірант кафедри політичної аналітики і прогнозування
Національної академії державного управління
при Президентові України 


На сьогодні Україна зіткнулася із політичною кризою не тільки внутрішнього характеру, але й зовнішнього, що актуалізує проблему ефективного управління державними справами, а також участі громадян у формуванні державно-управлінських рішень.

Для того, щоб визначитися зі змістом основних понять, про які далі буде йти мова, доцільно звернутися до визначень основних термінів. Під поняттям "ефективність державного управління" розуміють досягнення урядом поставленої соціальної мети в результаті діяльності органу владийого структурного підрозділу чи окремого управлінця за максимально можливої економії суспільної праціІнші науковці дають наступне визначення ефективності державного управління – це результативність влади, що характеризуються мірою виконання нею функцій, реалізацією очікувань і вимог громадян.
Під "політичним курсом" звичайно розуміють напрям державної політики на досягнення глобальних політичних цілей. Політичний курс відображає мету окремого державного політика або суспільства в цілому, спільноти, які реалізують свою владу, досягнення політичних цілей, шляхом їх сприйняття і визнання міжнародною спільнотою. Елементами політичного курсу є державний устрій, політична тактика й економічна політика.
Під поняттям "політична криза" розуміють ситуацію в державі, яка склалася через неможливість узгоджених дій між політичними силами, наслідком чого є припинення всіх законотворчих процесів і ослаблення державного контролю.
Щодо поняття "політичний конфлікт", то воно означає протистояння, конфронтацію, теоретичну і практичну боротьбу суб’єктів політики за утримання, захоплення або перерозподіл влади з метою збереження або підвищення свого політичного статусу і зміцнення чи зміни політичного режиму та політичної системи.
За діючою Конституцією, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (ст.1, Конституція України). Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.(ст..2, Конституція України). Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (ст.. 17, Конституція України). Отже, основне завдання влади є забезпечення територіальної цілісності та безпеки життєдіяльності громадян по всій території країни, а також забезпечення інформаційної безпеки.
Для процесу демократизації суспільства, що має здійснюватися на принципах плюралізму, гласності, поділу і децентралізації влади, саме через застосування цих та інших принципів реалізується народний характер влади і можливі прогресивні перетворення, згідно з ст. 5 Конституції України, в якій сказано, що народ здійснює владу як безпосередньо (пряма форма: вибори, референдум, громадські ініціативи та обговорення тощо), так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (представницька форма, реалізується через обрані народом органи первинного народного представництва).
У рамках політичних процесів, що відбуваються в Україні сьогодні, є низка проблем, які призвели державу до кризи у зовнішньополітичних відносинах з Росією та ЄС, проблем у внутрішній політиці, економіці, сфері безпеки та інформаційного забезпечення.
Причинами таких проблем є наступні. По-перше, через низький ступінь залучення громадян до участі в управлінні державними справами на рівні вирішення політичного курсу розвитку країни, та в результаті політичного конфлікту між політичними силами країни на зламі 2013-2014 рр., відбулися низка акцій громадського спротиву, які перетворилися на збройне протистояння під час якого загинуло більше 100 чоловік – як протестуючих, так і представників силових структур. Після таких гучних подій, які вперше відбулися в Україні за часи її незалежності, відбулися  кардинальні зміни і в уряді держави, а з ними і зміна форми правління, а саме з президентсько-парламентської до парламентсько-президентської згідно із прийняттям законопроекту № 4163 від 21.02 2014 р. Одразу після таких змін, новий уряд зіткнувся із ще більшою проблемою, ніж внутрішні протистояння, а саме міжнародним конфліктом, який був спричинений незаконним вторгненням представників збройних сил іншої держави на територію України – АР Крим.
По-друге, недостатня прозорість дій уряду та відсутність єдиної стратегії щодо внутрішнього політичного курсу розвитку держави, визначення позицій у стосунках з країнами-партнерами на міжнародній арені та прийняття рішень щодо низки інших вищезазначених проблем, пов’язаних із безпекою громадян, є показником низької ефективності управління державою.
Саме це призвело до того, що під час нестабільної внутрішньополітичної ситуації в країні Російська Федерація ввела війська на територію України, проте новостворений уряд не приймав рішень щодо забезпечення оборони країни, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості, в результаті чого було проведено референдум серед населення АР Крим щодо входження до складу Російської Федерації (невизнаний урядом України). Зважаючи на це, доцільним постає питання про підвищення ефективності та дієвості інститутів державного управління щодо вирішення соціальних, міжкультурних та міжнаціональних питань, а також питань забезпечення безпеки населення та ефективної інформаційної політики.
По-третє, діалог між владою та громадянами із зміною форми правління, а також кадровими ротаціями залишається поки що неефективним. Фактично можна стверджувати, що взаємодія центральних органів державної влади та громадськості у контексті проведення консультацій з громадськістю через консультативно-дорадчі органи не є такою, що орієнтована на пошук спільних рішень із забезпечення основних потреб громадян, передусім – безпеки життєдіяльності кожного громадянина.
По-четверте, недостатня прозорість інформаційного забезпечення громадян з боку влади щодо розробки та реалізації державно-управлінських рішень. Щодо поняття інформаційної політики, то у Законі України "Про інформацію" державна інформаційна політика визначається як сукупність основних напрямів і способів діяльності держави з одержання, використання, поширення та зберігання інформації. У "Концепції національної інформаційної політики України" під національною інформаційною політикою розглядається "стратегія, напрями і завдання держави у сфері збирання, зберігання, використання та поширення інформації та інформаційних ресурсів у суспільстві". Головним напрямом і способом здійснення державної інформаційної політики згідно із Законом України "Про інформацію" є забезпечення доступу громадянам до інформації. Однак поки що інформаційна політика уряду не стала відкритою із зміною Кабінету Міністрів, що сприяє підвищенню рівня незадоволеності громадян.
Таким чином, на сьогодні політика нового уряду, так само як і попереднього, не є відкритою, зокрема у питаннях щодо визначення чи змін політичного курсу держави, її позицій на міжнародній арені, визначення рішень стосовно збереження цілісності та суверенності держави тощо.
В результаті, Україна опинилася перед проблемою збереження себе як незалежної суверенної держави, а також низкою інших викликів:
-  чи зможе держава досягти єдиного спільного рішення щодо стабілізації внутрішнього політичного стану шляхом діалогової взаємодії між владою та громадськістю;
- чи буде державою встановлено єдиний курс щодо вирішення міжнародних питань та питань внутрішнього політико-економічного характеру;
- чи набуде державна інформаційна політика відкритості, прозорості через забезпечення доступу громадян до інформації загальнодержавного значення.
 
Список використаних джерел
1.          Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. : Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін. ; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. – К. : НАДУ, 2010. – 820 с.
2.   Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. – 1996. – №: 3 (8). - С. 750.
3.   Постанова Кабінету Міністрів України  996 "Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики". – 2010.
4.   Почепцов Г. Інформаційна політика: навч. посіб. / Г. Почепцов, С. Чукут; Українська Академія держ. управління при Президентові України. – К.: Видавництво УАДУ, 2002.
5.          Шаптала Н.К., Задорожня Г.В. Конституційне право України. 2012. – 472 с.
6.          Протасова В. Є. Парламентсько-президентська республіка: сутність, особливості, різновиди // Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2008.

7.          Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992  2657-XII.

Немає коментарів: