пʼятниця, 2 листопада 2007 р.

ВИБОРИ МИНУЛИ, А ЩО Ж ДАЛІ (ПРОГНОСТИЧНИЙ АСПЕКТ)?


Титаренко О. Р.



Основне питання, яке виникає перед виборцями кожен раз, коли вибори закінчились, стосується очікування змін. По суті, це питання має прогностичний характер і знаходиться у предметному полі як політичної філософії, так і практичного політичного аналізу.
Загалом вибори поставили багато традиційних запитань, проте в цілому їх можна звести до одного загального питання: хто і що отримає внаслідок приходу до влади? Це питання безпосередньо стосується розподілу матеріальних благ, прав, свобод. Тут, з одного боку, ми розглядаємо отримані вигоди та окреслені цілі фінансово-промислових груп, представників економічної влади, яка фінансує, контролює політичні партії та утримує публічних політиків. Вони ж, у свою чергу, є скоріше медіаторами чужої політичної волі, ніж такими, що реально впливають на політичний процес. Такий порядок речей обумовлений характером Закону України «Про вибори». З іншого боку, слід розглядати програмні обіцянки політичних партій, які можуть змінити і вже змінюють наше майбутнє.
Найдорожчі передвиборчі обіцянки, згідно інформації Інституту економічних досліджень і політичних консультацій, дали Блок Литвина та Комуністична партія України. Зокрема, вартість всіх передвиборчих обіцянок Блоку Литвина становить близько 185-190 млрд. грн. Експерти відзначають, що в цю суму не входить вартість обіцяного підвищення заробітної плати, у результаті якого видатки на оплату праці з місцевих бюджетів виростуть приблизно на 300 млрд. грн. У цьому випадку вартість передвиборчої програми досягне 500 млрд. грн.
Передвиборчу програму КПУ оцінили в 290 млрд. грн., що є максимумом серед інших політичних програм. Зокрема, КПУ пропонує витратити 23% ВВП на освіту, науку та сільське господарство.
Плани Партії регіонів складають від 55 до 200 млрд. грн. На різницю у цифрах вплинула обіцянка Партії регіонів дарувати житло фахівцям, які будуть укладати 20-літній трудовий контракт із підприємствами-флагманами.
Вартість виборчих програм Блоку Юлії Тимошенко й блоку «Наша Україна-Народна самооборона» приблизно однакова – 100 і 105 млрд. доларів. При цьому фахівці інституту припускають, що повні й побічні видатки, пов'язані з військовою реформою, реально можуть сягати більше 100 млрд. грн.
Щодо планів НУНС, то за обіцяного підвищення зарплати в бюджетній сфері на 58%, реалізація цього наміру буде коштувати додаткових 31 млрд. грн.
Ще слід звернути увагу на деякі обіцянки суто політичного характеру, які так само як і попередні, є значною мірою популістськими. Зокрема, це обіцянка провести референдум відносно статусу російської мови (не зрозуміло тільки, що завадило Партії регіонів реалізовувати Європейську хартію мов). Сюди ж можна віднести і обіцянку провести референдум відносно вступу країни до НАТО. Який сенс проводити цей референдум, якщо в свідомості пересічного громадянина присутні закоренілі стереотипи та кліше часів холодної війни та СРСР?
В цілому популістські заяви щодо підвищення соціальних виплат (заробітні плати, пенсії, допомога на дітей, стипендії тощо) присутні в кожній програмі, яку презентували топові партії виборцям напередодні виборів, і, як показують навіть відносні підрахунки, жоден бюджет цих обіцянок не витримає. Отже, хто б не створив коаліцію, їм доведеться відмовитися від значної частини своїх обіцянок. Таким чином, партії будують свої політичні програми на відвертому популізмі та демагогії, навіть не думаючи про механізми їх виконання.
Наступне питання випливає з попереднього: хто реально править країною? Хто прийшов до влади? Наскільки ці люди мають право вирішувати як далі жити громадянам, як захищати інтереси більшості, а не політичних партій та економічної влади, що стоїть за партійними списками. В даному контексті питання стосується проблеми компетентності, справедливості, відповідальності, моральності та культури в цілому. Насправді політики кинули виклик народу своєю некомпетентністю та аморальністю, а це вже складає духовну загрозу суспільству. На сьогодні немає жодної політичної сили, яка б не використовувала брудні політичні технології для маніпуляцій масовою свідомістю громадян, тому прихильність та рівень об’єктивності ЗМІ напряму залежить як від редакторської політики, так і від прямих чи завуальованих власників цих ЗМІ.
Всі засоби масової інформації та комунікації характеризуються певною спрямованістю, варіативністю, нормативністю. Останнім часом особливу роль в країні відіграють програми телебачення та радіо, що забезпечують зворотний зв'язок з аудиторією (різні шоу в прямому ефірі тощо). За їх допомогою, при певних технологіях, можна прогнозувати не тільки реакцію на передану інформацію, але й на можливий характер оцінної інтерпретації отриманої інформації. Сьогодні, на думку фахівців, саме зворотній зв’язок дає в руки політтехнологів та політиків сильний засіб впливу на аудиторію через ілюзію «співучасті в процесі», що пов'язано зі зміною психіки слухачів, з корекцією їх мотиваційних і оцінних установок.
Ефект «співучасті» тим сильніший, чим краще здійснюється зворотний зв'язок за допомогою цілеспрямованого структурування потоку інформації, що передбачає послідовність інформації, її сховану оцінку, дозування та ретельний відбір комунікативних засобів: стереотипів мовної поведінки, фразеології, формул і норм спілкування, слів, невербальних форм взаємодії тощо. За певних обставин засоби масової інформації перетворюються у засоби масової маніпуляції. Такими обставинами є слабка виконавча влада, загальна недосконалість чинного законодавства, низька моральна культура представників «четвертої влади» та їх залежність від власників ЗМІ, корупція, яка вже перетворилася на проблему національної безпеки. За таких обставин політична боротьба перетворюється в інформаційно-психологічна війну, яка здійснюється за допомогою засобів масової інформації, контрольованих тими або іншими політичними угрупованнями, або фінансово-промисловими групами (у тому числі й транснаціональними).
Проблема інформаційної війни, як це не дивно, не викликає в нашій країні значного інтересу внаслідок цілої сукупності обставин. Інформація перетворюється на товар, а товар – в значні кошти, тому якщо ЗМІ і звертають увагу на маніпулятивні технології, то лише з метою відвернути увагу від цих проблем або банально звинуватити конкурентів. Відсутність реакції та оцінки з боку громадських організацій пов’язана повільним становленням громадянського суспільства в цілому в країні.
Це далеко не повна характеристика чинників та обставин, які визначають повну відкритість нашого суспільства перед інформаційно-психологічними маніпулятивними технологіями, а точніше перед загрозою інформаційно-психологічної війни, яка ведеться проти України. Це війна нового типу, об'єктом якої є свідомість людей. Вона заснована на можливості управління і маніпулювання суспільною та масовою свідомістю, підпорядкування волі людини власним інтересам. І це найчастіше за правилами технологів відбувається несвідомо для тих, хто піддається інформаційно-психологічному впливу.
Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що сукупність чинників, які впливають на післявиборчу ситуацію, є здебільшого негативними. Голова ще діючого уряду В.Янукович визнав, що «та розплата, яку ми одержали за шквал соціального популізму, що захлиснув Україну останнім часом, і сплеск політичної напруженості в суспільстві, ще не повністю наступила, тому нам потрібно вжити діючих заходів». «Нинішні проблеми більшою мірою стали наслідком розбалансованості системи державного управління», - підкреслив він далі. В.Янукович упевнений, що необхідно створювати ефективно систему, яка повинна працювати по всій вертикалі влади «як єдина система прийняття рішень». Крім того Прем'єр-міністр звертає увагу на те, що боротьба за повноваження із прицілом ще на одні вибори може стати фатальною для національної економіки та держави. Також глава уряду переконаний, що виконавча влада повинна залишатися інструментом для поліпшення соціально-економічної ситуації в країні, а не плацдармом для боротьби за повноваження та економічний перерозподіл.
За даної політичної ситуації ці застереження скоріше є політичним прогнозом з невизначеним терміном реалізації. Жахливий популізм свідчить про те, що найбільш характерними рисами політичної культури та політики в цілому для нашої країни залишаються: політика безвідповідальності – політики дають обіцянки, які виконати неможливо; політика безпринципності та аморальності – будь-які засоби, які дозволяють досягти мети, тобто влади, є придатними.
Політика ж як інформаційно-психологічна війна може бути визначена наступним чином – це сукупність різних форм, методів і засобів впливу на людей з метою зміни в бажаному напрямку (отримання влади) їх психологічних характеристик (поглядів, думок, ціннісних орієнтацій, настроїв, мотивів, установок, стереотипів поведінки, переконань та світогляду), а також групових норм, масових настроїв, суспільної свідомості в цілому.

Немає коментарів: